У музеї Володимира Короленка концерти завжди проходять з великим успіхом. І виконавці, і глядачі говорять про особливу атмосферу, що виникає в залі. Чому ж так відбувається? Можливо тому, що сама проза Короленка має ритмічно-музичний характер. Майстерність письменника полягає в тому, що читаючи його твори, ми неначе чуємо і стогін вітру, і шелестіння трави, і гуркіт хвиль. У другий день травня викладачі й учні Дитячої музичної школи №1 ім. П.Майбороди народного струнного відділу (клас домри, бандури, гітари) презентували свою майстерність у виконанні музичних композицій на особливій для них сцені – у короленківській оселі. Напрочуд вдало звучали спільні виступи вчителів й учнів, вразив виступ потужного гітарного ансамблю, поєднання звучання бандури та гітари. Музикантам було цікаво дізнатися, що серед товаришів Короленка в молоді роки були гітаристи: більш ніж півтора століття тому люди теж виконували й слухали багато живої музики. Улюбленою оперою Короленка була «Травіата» Верді, любив він також романси і народні пісні, особливо у виконанні кобзарів. Збереглися спогади сучасників про те, як довгими літніми вечорами у себе на дачній терасі в Хатках письменник, його рідні та знайомі. Героями творів Короленка часто виступають співаки та музиканти, нехай і самодіяльні: скрипаль Антось та кучер Іохім, бандурист Опанас, співак Силуян. В текстах оповідань можна знайти картини виконання різних пісень із фрагментами з них. Найбільш відомою кожному із нас є пісня «Ой, там на горі, та й женці жнуть». Саме її співає Іохім у «Сліпому музиканті».
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України