Часом здається, що наша минувшина – щось нудне, припорошене. Але це не так. Наша культура, зокрема й візуальна, набагато цікавіша, ніж ми звикли собі її уявляти зі шкільної лави. Вона заслуговує на сучасну мову та новітній контекст…

Він був унікумом свого часу, але його багатий мистецький досвід і досі невідомий широкому загалу. Видатний український художник-графік, ілюстратор, дизайнер, один із засновників та ректор Української академії мистецтв. Автор перших українських державних знаків – його можна сміливо назвати творцем естетики української державності часів УНР та Гетьманату Скоропадського. Спадщина Георгія Нарбута вражає своєю різноманітністю. За досить короткий період він створив сотні мистецьких творів…

Народився Георгій Нарбут 135 років тому на Сіверщині – на хуторі Нарбутівка, поблизу Глухова. Першу свідому частину життя з 1906 по 1917 рік прожив у Петербурзі, де входив до провідного мистецького угруповання. Його талант визнавали сучасники. Після революції Нарбут повернувся до Києва – будувати українську культуру…

Він багато чого встиг, мав багато творчих планів, та 1920-го у віці тридцяти чотирьох років Георгій Нарбут помер від тифу – в той самий період, коли польські й українські війська ненадовго вигнали з міста більшовиків і Київ, бодай формально, повернувся під контроль Української Народної Республіки.

Ще за життя митця задумали створити мистецьку монографію. Після його посмерних виставок 1922 року в Петербурзі та 1926-го в Києві було утворено комітет з підготовки Збірника під орудою Федора Ернста, відомого мистецтвознавця і земляка Георгія Нарбута. Статті замовили найвідомішим дослідникам. Довго готували, але через безгрошів’я 1920-х та драму комуністичної цензури «Нарбутівський Збірник» надрукували лише 1933 року. І одразу в друкарні… знищили весь наклад. Головна причина – на той час були репресовані майже всі автори, а дехто й розстріляний.

На щастя, залишилося два примірники. Історик Сергій Білокінь тривалий час досліджував творчу спадщину Нарбута і знав про існування «Нарбутівського Збірника», але віднайти його зміг лише 1986 року – цей неповний уцілілий примірник йому передав Михайло Ґрузов. З іншого відомого примірника видання збереглося лише кілька десятків аркушів з ілюстраціями.

Щасливе завершення історії сталося тільки 2020 року. З ініціативи Сергія Білоконя видавництву РОДОВІД вдалося відтворити «Нарбутівський Збірник», доповнивши його кількома текстами – спогадами друзів і колег, у тому числі Василя Кричевського, Миколи Зерова, автобіографічними уривками, статтями мистецтвознавців середини ХХ століття, листами, а також вступною статтею Сергія Білоконя.

Так з’явилася фантастична книга на 408 сторінок історії та ілюстрацій: НАРБУТ. Студії. Спогади. Листи [Реконструкція знищеного 1933 року «Нарбутівського Збірника»].

За мотивами «Нарбутівського збірника» до річниці з дня народження митця бібліотекарі бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС створили арт-презентацію «NАРБУТ 408 сторінок життя».

Є книги, яким судилося бути надрукованими за всяку ціну і у свій час…

Знаймо, бо ми того варті!