За традицією, аркан танцюють просто неба – ближче до Сонця – і лише під живу музику, адже в аркані заховані елементи медитації та містики і аби це відчути, треба налаштуватись на хвилю живого ритму, увійти в своєрідний транс.

Василь Герасим’юк

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен відчути,

як тяжко рветься на цій землі

древнє чоловіче коло,

як тяжко зчеплені чоловічі руки,

як тяжко почати і зупинити

цей танець.

Хоч раз

ти стань у це найтісніше коло,

обхопивши руками плечі двох побратимів,

мертво стиснувши долоні інших,

і тоді в заповітному колі

ти протанцюєш під безоднею неба

із криком по-звіриному протяжним.

Щоб не випасти із цього грішного світу,

хоч раз

змішай із ближніми

піт і кров.

Сину людський,

ти стаєш у чоловіче коло,

ти готовий до цього древнього танцю

тільки тепер.

З хрестом за плечима.

З двома розбійниками.

Тільки раз.

Горяни сходилися докупи – повільним кроком, зосереджуючись, концентруючись. Наближаючись одне до одного, готувалися до якогось важливого чину… Тоді наставав момент єднання цих енергій – чоловіки ставали в коло, закладаючи руки одне одному на плечі, творячи цим солярний (сонячний, вогняний) знак. «Вів» один чоловік: він вигукував команди, і живе коло побратимів, як єдине ціле, виконувало відповідні фігури. Руки здіймалися догори, ноги рухалися в чіткому ритмі, – коло крутилося, рухи робилися запальнішими, гупання ніг передавалося горам, вібрація досягала самого нутра Землі. Швидше, швидше, швидше, ще, ще… Рухаючись і зверху нагадуючи, священний арійський символ обертання Всесвіту – Свастя – аркан звільняв шалену енергію ритму, духу та свободи. В аркані є власна драматургія: гуцули кажуть, що спочатку потрібно «народитись», дійти до кульмінації, коли енергія виривається назовні, а в кінці разом з мелодією «померти» – пережити катарсис у танці.

Вважається, що аркан – це частина важливого гуцульського ритуалу посвяти хлопця у леґіні. Після такої ініціації юнак отримував право не тільки танцювати в колі побратимів, а ще й використовувати у вбранні символи чоловічої сили: бартку (топірець) та черес (високий пояс з кількох шарів шкіри, який захищав тіло від протягів, а м’язи попереку – під час важких фізичних навантажень, звичних у горах). Дівчата іноді теж танцювали аркан, правда полегшений, не такий швидкий і складний. Вони приходили на полонину, приносили хлопцям їсти. А якщо не заставали пастухів на місці, то розкладали ватру і танцювали коло неї… То був танець очікування.

Подібні танці є не тільки у гуцулів. Вважається, що за духом та змістом аркан подібний до ірландського «Ev Sistr» та бретонського «Та Ev Chistr, Laou!», також танок відомий в Румунії та Молдові під такою ж назвою.

Іванна Скиба-Якубова

...і тоді вбиті поети,

художники,

музиканти,

яких оплакували всією стрічкою,

чиє незакінчене намагалися закінчити

(узор виходив інакшим),

чиїми словами вимощували підлоги світових конференцій,

на споминах про яких робили собі імена,

чиїми дітьми опікувались,

матерів обіймали,

кому прибирали могили спільно, зав’язували на хрестах полинѝ, —

стають у коло,

обличчям одне до одного,

плетиво з рук-плечей,

починають повільно рухатися за сонцем

і,

називаючи ім’я за ім’ям,

виспівують тих, кого не виспівали новинні сюжети,

чию смерть помітили лише побратими,

статист

і стара вдова

(молодих удів не буває):

Івана, що сіяв пшеницю,

Дмитра, який клав ламінат,

Владіка, що писав код краще за всіх в конторі,

Таню, яка сподівалась вернутися й народити,

Валєрку, по якому лишилися три свині й заначена трилітруха,

Сашка, який був на півкроку до розгадки найбільшої таємниці,

Андрія, котрий був так, як мало хто вміє бути,

Павла, який бути ще не навчився, бо ще не встиг,

діда Микиту, який, чесно кажучи, вже набувся,

Славка, який взагалі опинився в цій історії передчасно,

Мишка, який обіцяв малому привезти новий шеврон,

Петра, Степана, Миколу, Миколу, Матвія, Дмитра, ще Дмитра, ще Дмитра, Євгена, Семена, Георгія, Станіслава, Никифора,

прийми, Господи, душі братів твоїх, твоїх друзів

Пам’ятаймо!