На спомин про Олександра Олександровича Котляревського

11.10.21, 10:01

Олександр Олександрович – наш земляк. Він народився у 1837р. у Крюківському посаді (тепер Кременчук) у дворянській родині.

Прізвище науковця кожного наважує на питання: «А чи не є Олександр Олександрович родичем Івана Петровича Котляревського? За родинними документами відомо, що І.П. Котляревський був єдиною дитиною в сім’ї, одруженим не був, дітей не мав. Але по батьковій лінії у Івана Петровича був дядько Яків – молодший брат батька. Про якого у «Біографічному нарисі життя Івана Петровича Котляревського» С. Стебліна –Камінського зазначено, що від дядька Іван Петрович мав нащадків з прізвищем Котляревських, які на той час проживали у Кременчуцькому повіті. Виходить, що таке припущення не безпідставне . Але документи свідчать, що Олександр Олександрович належав до іншого відомого роду Котляревських яскравим представником якого був Петро Степанович Котляревський – генерал від інфантерії, що відзначився у російсько-іранській війні 1804-1813рр.

Майбутній вчений навчався у Полтавській гімназії та Московському університеті, де одним з викладачів був відомий славіст Осип Бодянський.

З 1868 по 1872 р . був професором Дерптського університету, а захистивши докторську дисертацію у 1875р, обійняв посаду професора Київського університету. Того ж року став членом-кореспондентом Петербурзької Академії Наук.

З 1879 р. очолював Товариство Нестора-Літописця. Брав участь у підготовці його друкованих видань.

Вчений – автор понад 100 наукових праць з історії літератури, етнографії, мови та археології. Активно співробітничав з журналом «Основа».

В наукових працях обстоював самобутність і самостійність української мови.

У 1856 р. у газеті «Московские ведомости» надрукував рецензію на твір І. Котляревського «Наталка Полтавка: « …в ній стільки життя, простоти і драматичності, все відбувається в такій буденній сфері, без всяких заплутаних зав’язок і розв’язок, так багато малоросійської природи і легкого гумору… Котляревський влучив прямо в ціль: стало ясно, що в сфері пародії навряд чи можливий справжній розвиток української словесності, адже для цього є інша, більш надійна сторона як побут і життя народу".