Наш славетний земляк Панас Мирний уперше став батьком у 43 роки. І від цього дня Панас Якович почав пізнавати всю глибину батьківських почуттів. У листах до дружини та друзів він з любов’ю пише про своїх трьох синів.

«Як ти живеш? А моя ціпонька мала, моє дитятко – Вітюшка? Бережи себе і його. Пиши частіше. Я вже повідомляв тобі, що як покрила нічна пітьма, так усю дорогу до самих Пісок Вітюша у своїй червоненькій сорочечці так і стояв перед очима, так і стрибав… Цілую тебе, моя дорога, а Вітюшечку – кожен пальчик і на ніжках, і на ручках цьомкаю, а самого так би і з’їв, та ба: далеко!»

«Вітя підріс, порозумнішав, почина уже все говорити. Балакає іноді безперестанку: виговоритися хоче. А Минюточка? Моя мала дитиночка! Хороше, як та квіточка, веселе – як ранок погожого дня, утішне – як куколка. Уже поривається ходити, та ще не твердо держиться на ногах. Тільки, знай, стрибає. Візьмеш на руки – стрибає, спустиш на долівку – стрибає, посадиш – і то поривається стрибати. Життя у йому так і ходить, так і говорить. А оченята? Небо у літню погожу добу не таке синє та ясне, як вони у його! Так і горять голубим огнем! Зовсім вилита мати; таке ж і біловолосе, таке ж голубооке» .

«Відомості про Минюшу радують. Ось уже справжнє дитя природи: коли спати, так спати – годин 20 за добу, а гуляти, так дзигою цілі дні перед очима крутитися!»

«Мій Минька ні в чому міри не знає: уже коли йому пустувати – то щоб усі чули, коли борюкатися – то так, що хоч очі хай рогом лізуть!.. От і поборюкався до того, що як жінка зібралася йти додому, то Минько був, як жар, червоний, як хлюща – від поту. Треба було переждати яку там годину, поки прочахне хлоп’я».

«А Вітюша любитель гостювати в чужих; готовий і своїх забути, лише б день-другий побути з іншими. Замість того, щоб допомагати тобі доглядати Льоню, він перебрався в Гадяч та й ночує разом із Лукою в кабінеті. А Льонюша, як ти повідомляєш, все більше і більше розвиває свою термінологію. Як би я хотів почути його белькотіння та й інші міркування!»

У цих словах – уся батьківська любов.