Микола Маркевич - збагачувач історії України

07.02.24, 08:55

У біографічному нарисі про Івана Котляревського С. Стеблін-Камінський зазначає, що за життя письменника його відвідували відомі мандрівники і літератори, серед яких називає і Маркевича.

Давній козацько-старшинський рід Марковичів-Маркевичів дуже розгалужений. До однієї з гілок цього славного роду належить і Микола Андрійович Маркевич. Це саме у «Енеїді» І. Котляревського він підгледів описи найхарактерніших страв української кухні, які пізніше використав у етнографічному збірнику «Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян». Як до знавця історії звертався Т. Шевченко до М.А. Маркевича за порадами під час створення поеми «Гайдамаки» і саме йому присвятив вірш «Бандуристе, орле сизий». А Микола Андрійович поклав на музику вірш Т. Шевченка «Нащо мені чорні брови».

7 лютого цього року минає 220 років від дня народження цього відомого українського історика, етнографа, письменника і фольклориста. Народився він в с. Дунайці Глухівського повіту Чернігівської губернії. Початкове виховання отримав у Прилуках, у пансіоні відомого письменника і педагога П.П. Білецького-Носенка. З 1817 р. виховувався у пансіоні при Педагогічному інституті в Петербурзі. З 1820 р. служив юнкером у штабі 2-ої армії у Тульчині. Все життя він збирав матеріали і документи з питань історії України, докладно опрацьовував ще не видану на той час «Історію Русів», під впливом якої він написав свій головний твір «История Малороссии», цінністю якого є документальні додатки, описи джерел, списки полків, списки генеральної української старшини, вищого духовенства, хронологічні таблиці, що і сьогодні мають цінність як першоджерела. Збирав історичні документи козацької доби з метою створення першого українського енциклопедичного словника. Микола Андрійович також працював над укладанням українського словника куди увійшло 45 тис. слів, прислів’я, приказки, казки, пісні, старовинні універсали, листи, літописи, історичні акти. Перу дослідника також належить низка історичних праць – «Мазепа», «Гетьманство Барабаша», «О первых гетьманах малороссийских», «Акты, поясняющие историю Малороссии», «О козаках». Був відомим колекціонером старовинних історичних документів. Зібрав архів з рідкісними стародруками, історичними манускриптами, гетьманськими універсалами, листами видатних діячів України, де домінувала частка оригіналів, що сягала кін. ХУІ ст. За сприяння І. Котляревського перевіз із Полтави бібліотеку родичів Іполита Богдановича. На жаль, архів дослідника розпорошений. Частину зібрань він продав пирятинському поміщику І. Лукашевичу, нащадки якого передали його до Румянцевського музею у Москві, частина архіву опинилась у колекції Пушкінського дому у Санкт-Петербурзі. Не стало М.А. Маркевича 21 червня 1860 р.

М.О. Максимович вважав, що серед сучасних йому вчених, які збагатили своїми доробками історію України, поряд з О. Бодянським, М. Костомаровим, Й. Судієнком має бути названий і М. Маркевич.