Люлька, як шабля та вишиванка є важливим символом козацької доби

22.05.20, 09:00

Козаки не часто відмовляли собі у розвагах: горілочка, мед, пиво, а особливо люлька. Чого тільки вартий опис Тараса Бульби у М. Гоголя, коли той шукав люльку. « И решился Тарас пробиться сквозь ряды. И пробились было уже козаки, и, может быть, еще раз послужили им верно быстрые кони, как вдруг среди самого бегу остановился Тарас и вскрикнул: «Стой! Выпала люлька с табаком: не хочу, чтобы и люлька досталась вражим ляхам!» И нагнулся старый атаман и стал отыскивать в траве свою люльку с табаком, неотлучную сопутницу на морях и на суше, и в походах и дома.» Це лише один поетичний образ, а насправді серед козаків куріння вважалось мало не символом молодецтва. Без люльки, як без коня і шаблі не можна уявити козака. Люлька також була оберегом, талісманом, зігрівала у буквальному розумінні цього слова у походах. Втрата люльки вважалась поганою прикметою. Люльку кожен обирав прискіпливо, намагаючись знайти особливу, не схожу на інші. Добра люлька ставилась нарівні з «ясною зброєю» та шаблею. Люлька, як шабля та вишиванка є важливим символом козацької доби. Дмитро Яворницький,відомий дослідник козацької старовини, записав спогад116 річного чоловіка на ім»я Россолода, той в свою чергу почув це від свого батька, той казав: «Де вже запорожці та не будуть люльок курити? Це саме перше діло у їх. Люлька у їх – сама перша подруга. Запорожець, як сів на коня, як запалив люльку, так верстов 6 або й більше смоле та з рота її не випускає.»
Поголовна епідемія тютюнопаління не приводила до закономірних в наші часи легеневих хвороб. Мабуть нейтралізували цей недолік здоровим способом життя.
Тютюн прийшов до нас з Туреччини. Саме турки держали руку на важливих торгівельних шляхах у Середземному морі. Козаки не лише перейняли звичку куріння, а й посіяли насіння цієї культури, щоб культивувати її у себе. Чистого тютюну козацька люлька не бачила, бо був він в ті часи надзвичайно дорогий і не завжди придбавався за гроші. Було й таке, що шабля допомагала розжитися дефіцитом. Тому крім тютюну люльку набивали ще й травами, яким були властиві цілющі дії – вони покращували сон, травлення, пом’якшували вплив несприятливих умов на нервову систему – м’яту, материнку, полин, дуб, терен та ін..
Наприклад, м а т е р и н к а заспокоювала, м’ я т а надавала суміші приємний запах, т и т л и ч – полегшував біль у суглобах, т е р е н добре очищав кров його ще називали «антоніїв вогонь», п о л и н позбавляв чорних думок, ч е м е р и с- надавав впевненості у собі «щоб шабля не брала», антисептичну дію мав п а д у б, б у р к у н додавався, щоб забути всі лихі дії останнього бою, а ще й як засіб проти ревматизму та знижував прояви судом у разі охолодження Був і побічний ефект – виникнення марень і галюцинацій. Козаки знали про це, тому і курили перед боєм, щоб відчути легкість, відчайдушність, не так гостро відчувати біль, бути більш войовничим. Козаки-могильники, що несли невсипну варту на степових могилах-курганах, для поліпшення зору курили висушену «тирсу» (тобто ковилу).
Молодиці також знали, що і як застосувати, щоб отримати потрібний результат: варто підсипати до тютюну обранця любистку, як козак починав зацікавлено поглядати в бік тієї молодиці і кохання розцвітало буйним цвітом. Також він мав антисептичні властивості.
Виробилась також культура паління. Козаки ніколи не палили у хаті чи курені. Тому дим не скупчувався у закритому приміщенні і не впливав негативно на очі та легені. Але більшість свого часу козаки проводили на свіжому повітрі – з ранньої весни до глибокої осені навіть спали надворі. У часи Гетьманщини заборонялось курити люльку на вулиці у нічний час. За цим слідкувала нічна варта
Тримали тютюн в маленьких гарбузяках, що називались «діжечками» або «турчанками». В них з часом тютюно-трав»яна суміш міцніла, твердішала, але була весь час суха і не пліснявіла.
В Україні люлька з»явилась на поч.. ХУІІст. Так як і тютюн, вона потрапила до нас з Османської імперії та стала досить популярною серед козацтва. Протягом століть козаки повністю копіювали османський стиль, проте, наприкінці ХУІІ ст.. на козацьких люльках почав з»являтись український орнамент. Також змінився і матеріал для виготовлення мундштука: в той час як османські та європейські люльки були повністю виготовлені з глини, козацькі виготовлялися з деревини та очерету. З часом козаки почали виготовляти люльки повністю з деревини (вишня, груша, липа, береза). А, загалом, виготовляли люльки з тих порід дерев, котрі росли в тій чи іншій місцевості. Для виготовлення люльки використовували стовбури та товсті гілки дерев За народним повір»ям, у жодному разі не можна було виготовляти люльку з осики – проклятого дерева, на якому, за однією з версій, повісився Іуда. Також не можна було різати люльки з дуба - дерева, священного для наших предків. Люльки з хвойних порід дерев вважались неякісними – їх смолистий запах цілковито заглушував аромат самого тютюну. Хоча інколи зустрічались люльки для незаможних саме з сосни. Найчастіше матеріалом для мундштука служив порожнистий очерет. Такі мундштуки практично ніколи не чистили – коли в ньому накопичувались смоли,, його просто викидали, замінюючи на новий, адже матеріал для нього завжди був під рукою. Існувало багато різновидностей люльок. Серед найбільш поширених дослідники виділяють люльки з короткими мудштуками, так звані, «носогрійки», «люльки бурульки», «обчиські люльки». У Запоріжжі, крім того, що кожен козак мав свою люльку, були а також «товариські люльки» з чубуком у 2 метри завдовжки, прикрашені намистом, коштовним камінням, різними бляхами, іноді з написом на кшталт «Козацька люлька - добра думка». З такої люльки потягувала ціла громада, коли обдумували якісь важливі питання життя громади, або планували проти когось похід. окрім цих були ще коренкові, сковані міддю, завбільшки з великий кулак. Серед козацьких люльок траплялись також привізні – порцелянові люльки власниками яких були представники більш заможних верств населення. Біографи І. Котляревського відзначають, що він теж курив і нюхав тютюн. Тому в експозиції меморіальної Садиби письменника представлені саме такі порцелянові люльки.
Серед козацтва були поширені аксесуари для люльки і тютюну – кисети, «капшуки» для зберігання тютюну. Вони часто були вишиті нареченою чи матір»ю. Сталеві кресала для видобування вогню, часто викувані у формі стилізованих тварин (вовків, коней), або птахів. До аксесуарів також входила «затичка» для набивання тютюну в люльку та «протичка» - для чищення люльки. Люльку та аксесуари носили частіше в поясі, або в накладному мішку (гаману), який кріпили до пояса.
Своє місце люлька знайшла і в образотворчому мистецтві:
- Популярний народний персонаж Козак Мамай зображувався з люлькою;
- На відомій картині І.Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану» - люлька – атрибут козацького побуту
- Сергій Васильківський зобразив з люлькою старого козака
В Амстердамі є музей люльки. У сузір»ї Змієносця існує туманність люльки. Міжнародний Дель люлькокура відзначається 20 лютого. Українська асоціація люлькових клубів, узв»язку з тим, що дата 20 лютого збігається з днем розстрілу Небесної сотні, вирішила відзначати день люлькокура у найближчий до 20 лютого четвер. А у випадку, коли четвер припадає на 20 лютого – відмовитись від відзначення цього дня. День українського люлькокура відзначається 19 липня.