У Полтавському літературно-меморіальному музеї Панаса Мирного продовжуємо заходи у рамках проекту «Традиції наших предків» – знайомимо гостей музею із секретами зимового циклу народної обрядовості.

Наталія Олександрівна Свиридюк, заслужений майстер народної творчості України, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України, майстер народної ляльки, лауреат премії імені Панаса Мирного презентувала для гостей музею майстер-клас з виготовлення родинного оберегу – ляльки-мотанки, символу жіночої мудрості, родинний оберіг.

Здавен у кожній родині лялька-мотанка виконувала роль оберегу, була символом мудрості, берегинею роду, символом матері-прародительниці та зв’язку між поколіннями, одна із найдревніших іграшок і сакральних (священних) істот нашого народу, якій тисячі й тисячі років. Скільки існує людство, стільки років цій іграшці, яка повинна була дитину заспокоїти, нагодувати і зберегти. Бо мати, залишаючи дитя, замотувала фрукти чи хліб у шматочок тканини, прив’язувала паличку і давала, як іграшку, тому в основі ляльки — хрест. Людина вигадувала ляльку-мотанку, подібну собі, як забавку для дитини, як оберіг дому.

Виготовляючи цей сакральний предмет, жінки вкладали у неї свою енергію, певні думки і побажання. Ляльку-мотанку передавала мати дочці, коли віддавала до іншого роду, а дочка, у свою чергу, своїй дитині. Це ніби ниточка, яка зв’язувала увесь рід.

Наші пращури вірили, що лялька є посередником між живими та тими, хто ще народиться. Тому на заміжжя дівчини разом із рушниками і сорочками в скриню до приданого клали ляльки. Робили їх дуже ретельно: одягали в українське народне вбрання як наречену, плели вінок на голову і обов’язково «додавали» нареченого — мусила бути пара. Відразу після одруження тими ляльками бавилися — вважалося, що так швидше народяться діти.

На майтер-класі, створюючи народну іграшку, гості загадували бажання. Просили три речі: силу, щоби жити, розум, щоб зрозуміти, і здоров’я. А лялька – це частинка бажання в цьому світі.