Той, що йшов у житті своїм шляхом… Він дивував батьків нестандартністю мислення, схильністю до фантастичного сприйняття реальності й здатністю до самозаглиблення, водночас доводив їх до сказу винятковою самостійністю, протестами, погордливістю та імпульсивністю. У дитинстві мріяв стати чарівником і навчитись перетворюватися на невидимку – це прагнення Герман Гессе зберіг на все життя, ховаючи своє ім’я за псевдонімами, кидаючи все й вирушаючи в мандри, оселяючись у загублених гірських селах й усамітнюючись у саду чи в робочому кабінеті. Він прагнув великої родини, домашнього комфорту – і всіляко шукав самотності та власного простору. Періоди ейфорії межували з моментами відчаю – лише з роками він навчився долати внутрішню роздвоєність і знаходити гармонію у собі.
Свою коротку автобіографію письменник починає таємничо і трохи містично: «Я народився під кінець Нового часу, незадовго до перших прикмет повернення середньовіччя, під знаком Стрільця, в доброчинних променях Юпітера. Народження моє відбулося раннім вечором в теплий липневий день, і температура цієї години є та сама, яку я любив і несвідомо шукав все своє …». Він з’явився на світ 2 липня 1877 року у Кальве, містечку на півдні Німеччини, неподалік від гір Шварцвальда…
«Я всього лиш тільки й хотів – намагатися жити тим, що саме рвалося з мене назовні. Чому ж це було так важко?», – писав Гессе в романі «Деміан». Уже в юності він вирішив, що буде «або поет, або ніхто», однак розумів, що «покликання досягнути буде важко і ремесло це не приносить хліба», тому змушений був здобути хоч якийсь фах. Ставши учнем у торговельному домі, уже через три дні втік – і декілька діб схвильовані батьки розшукували його, потім іще півроку був помічником у батька-проповідника і навіть цілих півтора року пропрацював у механічній майстерні та на фабриці годинників. Зрештою ж знайшов себе у царині книг – став учнем у книгарні, а згодом перейшов до букіністичного магазину. Читання було йому за щастя. Він грав на скрипці та писав вірші, які брали до друку місцеві газети. Саме тоді вперше відвідав Італію – відтоді мандри стали його пристрастю і втечею від буденності.
1904 року відбувся довгоочікуваний прорив: роман Германа Гессе «Петер Каменцинд» став справжньою сенсацією. Автор здобув схвальні відгуки Стефана Цвейга, Томаса Манна і навіть Зигмунда Фройда. Твір був відзначений премією та приніс Гессе славу. «У мене були дружина і діти, будинок і сад. Я писав свої книги, я мав славу поета, гідного усіляких симпатій, і жив у злагоді з усім світом. …Я вирушав у славні поїздки Швейцарією, Німеччиною, Австрією, Італією, Індією. Здавалося, що все гаразд».
Перша світова війна, що почалася у 1914 році, шокувала письменника. «Я від самого початку гірко страждав від війни і рік за роком з останніх сил захищався від нещастя, яке наскочило, видимо, ззовні, як грім з ясного неба, між тим як навколо усі на світі вели себе так, як якщо б саме це нещастя наповнювало їх бадьорим ентузіазмом». Спочатку Гессе поривався на фронт, але його визнали непридатним для військової служби, працював у комітеті допомоги військовополоненим… Він настільки гидував німецьким націоналізмом, що покинув Німеччину і переїхав до Швейцарії – це зрештою дарувало йому і безпеку, і можливість творчості. Переконаний пацифіст, в очах багатьох він перетворився просто на зрадника. До всього додалися й родинні випробування. У письменника почалася глибока психологічна криза. Рятівним стало знайомство з Йозефом Бернгардом Лангом, який відкрив йому психоаналіз. Відтоді всій письменницькій роботі Германа передувала внутрішня духовна робота, глибокий самоаналіз – невипадково всі свої твори він називав «біографією душі». Доктор Ланг зумів відкрити ще одну творчу грань митця – Гессе почав малювати. Спочатку терапевт спонукав його робити замальовки снів, а далі пацієнт уже сам почав створювати автопортрети й пейзажі…
Чергова душевна криза письменника збагатила світову літературу одним із найвизначніших творів ХХ ст. – романом «Степовий вовк». Це була ще одна спроба митця зрозуміти свою суперечливу особистість.
Понад 10 років Гессе працював над найбільшим своїм твором – романом «Гра в бісер», який заслужено вважають вершиною світової інтелектуальної прози. Ця книга, за його власним висловом, стала втечею, прихистком від жорстокої міжвоєнної буденності… Позиція Гессе щодо війни як явища у період Другої світової не змінилася, однак він став набагато обережнішим у висловлюваннях, так і не виступив з публічною заявою про підтримку або заперечення фашистського режиму, що знову зробило його зрадником в очах багатьох людей по обидва боки барикад. «У мене все ще залишалася таємна надія, що з часом і мій народ – нехай не як ціле, але уособлений багатьма мислячими і відповідальними своїми представниками – піддасть себе такому ж випробуванню і на місце скарг і прокльонів на адресу злої війни, злого ворога і злої революції у тисячах сердець стане питання: у чому поділяю провину я сам і як мені знову стати невинним? Бо невинним завжди можна стати знову, якщо пізнати свій біль і свою провину і перестраждати їх до кінця, замість того, щоб звинувачувати в усьому інших». Частину його творів цензура Німеччини забороняла, але частину, без його на те згоди, продовжувала друкувати уривками, які були зручні для існуючої ідеології. Це теж стало приводом звинуватити Гессе у потуранні фашизму. Сам же письменник у відповідь на всі звинувачення тільки ще більше замикався в собі.
Зрештою його творчий доробок був гідно оцінений: 1946-го року Герман Гессе отримав літературну премію Гете і найпрестижнішу Нобелівську премію. Після цього митець писав лише вірші, малу прозу і листи близьким за духом людям. Але своє творче виснаження Гессе сприймав філософськи: «Думаю, я просунувся на крок у мистецтві в тому сенсі, що навчився сподіватися на краще і переживати терпляче періоди творчої пасивності, боротьби, дратівливості та нерозуміння, сприймати ці нещастя як привід для медитації».
В останні роки життя Герман Гессе хворів, часто бував дратівливим і втомленим, розраду ж знаходив у класичній музиці та садівництві. Дивно – він завжди поривався у мандри, і водночас бажав невідлучно обробляти свій клаптик землі...
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС.
«Кожен, хто йде в житті своїм шляхом, герой», – невже таку просту істину, «відкриту» Германом Гессе, треба доводити?.. Частіше людина йде зручним шляхом, протореним чужими стопами… Письменник прожив довге життя, тривалістю 85 років, і ніколи не припиняв пошуки свого «я» і шляхів до внутрішньої гармонії та радив читати його «біографію душі» у його книгах.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України