Леся Українка: ЛЮБЛЮ І ВЖЕ...

10.02.21, 10:06

Я не завжди тямлю, за що і через що я кого люблю… Не знаю і, скажу правду, знати не домагаюсь. Люблю і вже. Любов абсолютної справедливості не знає, але в тім її вища справедливість. У світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливості безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю - любов’ю! (Леся Українка).

Познайомилися вони влітку 1897-го в Ялті. Двоє самотніх людей, втомлених важкою хворобою… Він – молодий чоловік 27 років, синьоокий, красивий, стриманий, скромний та делікатний. Вона – на рік за нього молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину.

Друзі та знайомі захоплювалися Лесею, її освіченістю, тонким розумом, здатністю мужньо переносити будь-які труднощі. Прогулянки, зустрічі з друзями, читання і літературна праця – все це вимагало від неї величезних фізичних зусиль. Але вона це так вміло приховувала, що незнайомі люди навряд чи здогадувались про сильну недугу, яка завдавала їй страшного фізичного болю і душевних страждань.

Сергій Костянтинович Мержинський колись також захоплювався поезією, однак великих творчих висот не досяг. Демократ, революціонер, засновник політичних гуртків в Києві та Мінську, один з організаторів I з’їзду РСДРП. Лесі теж не була чужа ця ідеологія, тож на цьому ґрунті вони й здружилися. І чим далі тривало знайомство, тим тепліше ставилися вони одне до одного... Та у долі на все свої міркування. Історія цих стосунків – у ліричному етюді «Люблю» від бібліотеки-філіалу № 1 Полтавської МЦБС.