Її ім’я не потрібно повертати з «небуття»: воно не належить до числа силоміць загублених, втрачених радянським тоталітарним режимом чи то навмисно упущених шкільною програмою, навпаки – міцно вкарбоване в історію України та її культуру. Проте… Ще за життя Леся Українка мала репутацію письменниці, котра пише на незвичні для українського читача «екзотичні» теми. Уже були написані й опубліковані «Кассандра», «Лісова пісня» і «Камінний господар», але образ «волаючого у пустелі голосу» не зникав. Навіть, навпаки: він перетворився на сентенцію, що стала справжньою інтригою для дослідників. «Почитаемая, но не читаемая», – так написала сама Леся Українка у листі від 12 березня 1913 року… Цим дописом бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС продовжують серію публікацій з нагоди 150-річного ювілею мисткині.
Дмитро Донцов у статті «Поетка українського рісорджіменту» (1921) з властивою йому відвертістю зауважив: «Її життя було цілою проблемою. Вона на цілу голову переростала хистом майже всіх сучасних письменників, а лишилася дивно незрозумілою, хоч і респектованою». Ту ж саму думку висловив невдовзі і літературознавець Борис Якубський: «Творчість Лесі Українки мало знають. Її мало читали, коли вона жила й писала, бо не розуміли її; мало читають тепер, бо трудно дістати її твори… Леся Українка ще не увійшла в нашу культуру, ми ще не пережили і не передумали її, як слід. І тому справжня й свідома популярність Лесі Українки – в майбутньому».
«Дорости ми доросли, але… не всі», – так відповідав за себе і своїх сучасників Михайло Драй-Хмара, автор одного із перших нарисів про життя і творчість письменниці (1926), а також зазначав, що Лесю Українку «мало розуміли або й зовсім не розуміли її сучасники», і також апелював до майбутнього, сподіваючись, що це «майбутнє, для якого вона писала, вже настає або настане в найскоршому часі».
Дослідники 1920-х років дивилися на все це з оптимізмом, бо важливо було насамперед зібрати й видати творчу спадщину письменниці. З цим завданням вони впоралися успішно: 12-томне книгоспілчанське видання й донині залишається багато в чому неперевершеним. Але їхній оптимізм був ущент зруйнований під тиском ідеологічної доктрини, і настав час «нового», радянського лесезнавства…
Роки незалежності позначилися посиленням літературознавчої цікавості до постаті Лесі Українки, а отже – і появою надзвичайно сильних і ґрунтовних досліджень її життя та творчості. Соломія Павличко, Віра Агеєва, Тамара Гундорова та Оксана Забужко своїми статтями та монографіями, без перебільшення, створили цілковито новий образ Лесі Українки в українському літературознавстві.
Історія появи повного нецензурованого видання творів письменниці у 14-ти томах 2021 року повна драми, сплесків надії і гірких розчарувань, радості від маленьких здобутків і суму за безглуздими зусиллями і втраченим часом… Проєкт було реалізовано Міністерством культури спільно з Українським інститутом книги. Над підготовкою видання працювали близько 30 найкращих фахівців у царині науки про Лесю Українку. Роботу було розподілено за томами, напрямками, жанрами. Було створено 14 авторських колективів, кожен із яких узявся впорядковувати тексти Лесі Українки, встановлювати основні їхні варіанти, а також фіксувати відмінності, фрагменти, відкинуті варіанти за допомогою аналізу автографів та першодруків. Паралельно тривала робота над коментарями та примітками, передмовами, покажчиками, ілюстративними блоками…
14-томник вийшов накладом 1500 комплектів, книжки було передано до публічних бібліотек, закладів вищої освіти, академічних та музейних установ в Україні та за її межами, у дипломатичні представництва України в інших державах для популяризації української літератури та постаті Лесі Українки.. Надалі будь-які видавництва можуть робити свої наклади повного зібрання творів Лесі Українки. Також 14-томник доступний в електронному форматі для перегляду та завантаження безкоштовно на сайті Українського інституту книги https://book-institute.org.ua/uk/activity/zibrannya-tvoriv-lesi-ukra-nki-u-14-i-tomah.
Її горизонт мислення та уяви захоплює. Її непересічна особистість лишається неосягненою, та й час дедалі дужче натякає на незбагненну її «загадку», винятковість і феноменальність таланту.