У чотири роки Леся самостійно прочитала першу книжку. Вже сама назва – «Розмова про земні сили» – налаштовувала на серйозний лад… Це була книга авторства історика і громадського діяча Олександра Іванова у перекладі Михайла Комарова, видана 1874 року. «Повинна сказати, що хоч українських книжок для дітей майже не було, але все ж і не так мало в сім’ї, де хотіли мати їх… тим більше, що ми не розрізняли дитячої, і не дитячої книжки», – дізнаємося зі спогадів Олени Пчілки.

То що ж то були за книжки? Лесині книжки…

Ольга Петрівна критично відгукувалася про тогочасні дитячі книги, називала їх «кисло-солодким сюсюканням», яке псує дитину. Письменниця вважала, що дитина з незіпсованим смаком дитячих книг не сприйме. Діти пані Ольги змалку читали серйозні книги, без «пристосування» до малолітніх: «Мифы классической древности» Штоля, етнографічні праці Чубинського, географічні дослідження мандрівників…

1876-го року сталася важлива подія: вийшов друком збірник українських народних узорів, які зібрала на Звягільщині та упорядкувала Олена Пчілка –«Український народний орнамент». Можемо уявити собі той піднесений, святковий настрій, який панував у родині. Ще б пак: книга свідчила, що господиня не займається приземленими справами, не пліткує чи байдики б’є. Вона по крупинках зібрала народний скарб. Разом зі своїм чоловіком або маленькими дітьми їздила селами. Пані поштиво розмовляла з селянами, заходила в їхні оселі, змальовувала узори. А потім вечорами чаклувала над розміщенням їх у майбутній книзі. У такій високодуховній національній атмосфері ріс і збагачувався внутрішній світ маленької Лесі та її братиків і сестричок…

Цього ж року вийшли друком «Сербські народні думи і пісні», переклад яких здійснив Михайло Старицький. Книгою Леся зачитувалася з раннього дитинства.

Молодому подружжю Косачів імпонували демократичне мислення європейців, їх незалежність, шанобливе ставлення до народних традицій, освіченість та ерудиція. Ольга Петрівна постійно тримала в умі європейські культурологічні засади і до них, як до істинних пріоритетів, спрямовувала своїх дітей. Петро Антонович підтримував проекти дружини, коштами допомагав їх втілювати в життя…

У лютому 1877 року, до свого дня народження, Леся отримала від Драгоманових подарунок – книжку з малюнками про малих савораїв (савораї – вавілонські вчені). Подарунок схвилював дівчинку: прочитала книжку і сіла писати листа-подяку… Згодом саме ця маленька дівчинка стала однією з центральних постатей української культури та піднесла її до європейського рівня…

Для дорослих та юних поціновувачів книги бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС підготували цікаву книжкову виставку «Лесині книжки», на якій представлені твори з доробку Лесі Українки.

Читаймо, бо ми того варті!

P.S. На початку 1880-х років у Києві відбулася зустріч двох родин – Комарових та Косачів. Михайло Комаров свого часу вивчався на правника і працював за фахом, але мав також пристрасть до збирання всього, що стосується українського фольклору і творчості Тараса Шевченка. Почувши, що в новоприбулій родині Косачів, такій же багатодітній, як й його, пишуть українські вірші господиня й уся малеча, поспішив у гості. Згодом збиралися на розмови одні в одних, зближувалися за літами та інтересами. Майже однолітки Лариса Косач та Маргарита Комарова подружили так міцно, як це буває лише в підлітковому віці… Цікаво, чи пригадав коли хто з них «Розмову про земні сили»?..