Леонід Телятников. Один із перших 28-ти. #35_років_уроків

21.04.21, 13:39

Леонід Телятников, майор внутрішньої служби, в 1986 році командував 2-ю воєнізованою пожежною частиною, яка була створена спеціально для охорони Чорнобильської атомної. Місто енергетиків Прип’ять Київської області охороняла 6-а самостійна воєнізована пожежна частина. В той трагічний день начальником караулу чапстини був лейтенант Кібенок Віктор Миколайович, який разом зі своїми бійцями прибув на атомну.

Робота тривала у винятково складних умовах: дозиметристи вже встановили, що не лише в приміщеннях головного корпусу, а й за його межами рівень радіації значно перевищував всі припустимі норми; горіли хімічні речовини, у великій кількості виділялися сильнодіючі отруйні гази, заважаючи дихати та обмежуючи видимість; пожежні зі стволами працювали на висотах від 32 до 70 метрів, незважаючи на те, що будь-якої миті міг завалитися дах. Вони усвідомлювали це - і працювали, допоки ставало сили…

Потім підрахують: від моменту аварії караули працювали на станції майже три години. Кожен залишався на бойовому посту до останньої миті. Машини «швидкої допомоги» везли пожежних до лікарні, але основне було зроблено: пожежу - локалізовано.

А Телятников тим часом поспішав, щоб нарешті доповісти в управління Міністерства внутрішніх справ республіки про становище. Доповісти особисто. Телятников мав доповісти про все сам, про подвиг своїх товаришів, він хотів попередити, що до остаточної перемоги ще дуже далеко, він вважав за обов’язок сказати, що на станції ще не вироблено єдиного плану дій, а окремі розпорядження часто-густо суперечать одне одному… І ще він хотів запитати… Він хотів запитати: як все це могло статися? Досвід підказував, що будуть жертви. Він не думав про те, але мозок підсвідомо видавав інформацію. На зміну емоціям прийшов страх. Ні, страх не за себе і навіть не за товаришів: вони виконували свій обов’язок і виконали його. Майор гнав від себе думки, а уява мимоволі малювала картину ймовірної, цілком ймовірної катастрофи…

Стійкого зв’язку з Києвом не було. Телятникову ніяк не вдавалося зв’язатися з міністерством. Він покликав до себе чергового, і тепер вони вдвох намагалися встановити зв’язок.

Телятникова душив кашель. Він кашляв так, що, здавалося, його чутно за багато кілометрів. Черговий про щось розпитував, але майор лише мотав головою: кожне слово коштувало йому неймовірних зусиль, а він ще намагався доповісти керівництву… Доповісти і запитати… Так, обов’язково запитати…

Березень 1987 року. Пожежних Чорнобиля нагороджено їх британськими колегами медаллю «За доблість». Ця нагорода була вручена Герою Радянського Союзу підполковнику Л.П.Телятникову президентом Британської асоціації пожежних служб С.Дж.Дюррантом. Герою Чорнобиля була також вручена золота медаль газети «Стар», якою нагороджуються люди за мужність та відвагу в екстремальних умовах.