Кругла площа - архiтектурне серце Полтави

05.02.18, 09:12

Полтава – місто, яке має особливий шарм і неповторне архітектурне обличчя. Перш за все, це помітно в центрі, де розташований ансамбль Круглої площі. Його гармонію створюють унікальні будівлі, рідкісне планування, поєднання історії та сучасності, застиглих ліній архітектури і живої зелені Корпусного парку…

Кожен, кому пощастило народитися у Полтаві, з дитинства звикає дихати атмосферою краси і вишуканих форм, вона стає невід’ємною частиною життя, непомітно впливаючи на всі його сфери, привносячи тонку ноту творчості й натхнення. Але це місто здатне залюбити в себе, причарувати назавжди й людей, котрі потрапляють сюди з інших куточків нашої країни та світу. Так трапилося з колекціонером, меценатом Олегом Денисенком. Переїхавши до Полтави, він захопився і її історією, і пам’ятками, і людьми. Це захоплення перетворилося на ряд проектів, за допомогою яких він висловлює свої почуття до міста і допомагає це зробити іншим.

Таким є й проект, представлений у цій книзі. Він присвячений ансамблю Круглої площі, без якого зараз неможливо уявити Полтаву. Олег Денисенко вирішив увічнити цей ансамбль, показавши його минувшину і сьогодення, відображені у картинах, листівках і фотографіях.

– Кругла площа – це родзинка Полтави, – упевнений автор проекту. – Мені хотілося показати, якою вона була у різні часи свого існування і у різні пори року. До нашого часу дійшли світлини перших полтавських фотографів, зокрема, Й.Ц. Хмелевського, на яких зображені будівлі ансамблю площі. У мене в колекції є й чимало поштових листівок із видами Полтави, в тому числі – цього місця. Особливо цікаві листівки, випущені з початку ХХ століття й до кінця 1950-х років. Так, перед Всесвітнім фестивалем молоді, що проходив у СРСР у 1957 році, були організовані спеціальні експедиції до різних міст. Фотографи мали зняти у них найцікавіші об’єкти. До фестивалю ці світлини були надруковані у вигляді поштових листівок. Потрапили на них і будівлі полтавської Круглої площі.А яким це місце є зараз, цікаво побачити у творах художників – наших сучасників. Зібрані разом, усі частини проекту доповнюють одна одну, показують цілісну картину архітектурного ансамблю.

Для того, щоб реалізувати художню частину проекту, Олег Денисенко запропонував взяти у ньому участь художникам-полтавцям і зобразити будівлі так, як вони їх бачать, – у притаманному кожному стилі, у своїй техніці, вклавши в роботи зібрані роками враження і подих сьогодення. При цьому кожен отримував повну свободу творчості і вдосталь часу для втілення своїх задумів. Пропозицію радо прийняли Денис Городничий, Денис Зозуля, Анатолій Лавренко, Лариса Лукаш, Юлія Мохірєва, Володимир Попенко, Марина Рожнятовська, Віктор Шершень. Протягом року вони створювали картини, на яких зобразили всі будівлі ансамблю, пам’ятник Слави, Корпусний парк. Ця робота для них виявилася цікавою, спонукала ще уважніше придивитися до свого міста, а її результатом стали кілька десятків нових творів. Ось що говорять про участь у проекті художники.

Лариса Лукаш: Корпусний парк... Дитинство та юність пов’язані з цим чудовим місцем. Будинок профспілок: туди водив мене тато на новорічні ранки за подарунком від Діда Мороза. Головпоштамт: там можна було купити гарну марку для колекції. Кінотеатр «Котлярик», куди любила ходити на денний сеанс за десять копійок, а на вечірньому, сидячи в останньому ряду, цілуватися з хлопцем. Там у фойє взимку завжди було людно: забігали на п’ять-десять хвилин, щоб зігрітися. Будинок міської ради чомусь завжди був пов’язаний з якимись папірцями, дозволами та чиновниками. А сам парк – то чарівне місце для прогулянок у будь-яку пору року. Особлива насолода милуватися квітами та деревами і сидіти на лавочці, спостерігаючи за городянами, які прогулюють своїх дітей та песиків. Майже у центрі парку – кафе, де можна поласувати найсмачнішим морозивом з металевих креманок минулого століття. Люблю своє місто і рада, що участь у проекті дозволила ще раз зануритися у цю, знайому з дитинства, атмосферу, поділитися нею з глядачами.

Денис Зозуля: Полтава – загадкове місто з таємничим центром, наповненим особливою символікою. Наприклад, серед елементів на пам’ятнику Слави – уроборос, змія, що кусає власний хвіст. Це – один із найдавніших символів, який уособлює безкінечність, всесвіт, переродження, циклічність буття. Ансамбль Круглої площі є унікальним не тільки для України, а й для Європи та світу. А особисто мені найбільше подобається будинок Дворянського зібрання. Для мене велика честь взяти участь у цьому проекті, працювати над ним разом із відомими художниками.

Марина Рожнятовська: Завжди цікаво брати участь у таких проектах. Приємно, що є небайдужі люди, такі, як Олег Денисенко. Він народився не у Полтаві, але зріднився з цим містом, воно його надихає. І він робить проекти, якими зацікавлює художників, надаючи можливість ще раз придивитися до нашого міста. Я взяла участь у цьому проекті із задоволенням. Люблю міський пейзаж. Але ніяке інше місто не оспівувала так, як Полтаву. І із радістю зробила це ще раз. Кругла площа – це історичний центр, до якого потрібно привертати увагу, щоб усі зрозуміли: не можна його втратити, необхідно зберегти для міста, України, світу.

Денис Городничий: Полтава – місто, в якому я народився, працюю і хотів би залишитися. І мені було цікаво працювати над цією темою. Олег Денисенко не обмежував учасників проекту у творчості, ми самі могли вибирати, як зображувати Круглу площу. Тому я зробив акцент на Корпусному парку. Було цікаво цілий рік спостерігати за тим, як він живе в різні пори року, як змінюється, хотілося передати глядачам свої відчуття. І вийшов такий портрет парку – не в один якийсь момент, а у часі.

Юлія Мохірєва: Вирішила взяти участь у проекті, по-перше, тому що Полтава – це моє місто і я його люблю. По-друге, те, як спроектована Кругла площа, перекликається з тим, над чим я працюю як дослідник, науковець. Це – геометричний центр міста, від якого розходяться промені-вулиці. Я досліджую полтавський розпис, і там один із традиційних мотивів теж має таку структуру. Його зображували на скринях, тарілках. Він дійшов до нас із давнини. Крім того, мої дідусь і бабуся, закінчивши Уманський сільськогосподарський інститут, у повоєнний час брали участь в озелененні Полтави. Тому Корпусний парк сприймаю через емоції. Для мене це близьке й було цікаво працювати.

Анатолій Лавренко: Ансамбль цієї площі прославляє Полтаву, його архітектура має багато достоїнств. По цьому ансамблю наше місто впізнають, це – його образ. І це красиво. Полтава цілком виправдано пишається своїм центром. Узагалі мало міст, які б так, як наше, були побудовані від центру. А Полтава побудована за принципом рондо: круг, а від нього розходяться лінії. І прославити Полтаву ще раз, зробивши такий проект, – це хороша ідея. Я працював із задоволенням. Хоча пам’ятник Слави, наприклад, уже малювало дуже багато художників, він є на фотографіях, листівках, тому важко зробити щось нове. Але я намалював по-своєму. Вважаю, що всі роботи вдалі, я задоволений ними.

Віктор Шершень: Коли Олег Денисенко запропонував узяти участь у проекті, я спочатку поставився до цього дещо скептично. Мені всі будівлі площі здавалися схожими одна на одну, «сухими», не цікавими. А потім пройшовся по колу, ще раз подивився на них – і захопився. Виявилося, що в кожної є свої особливості: там – сходи, тут – портик, там – ще щось. Для кожної будівлі захотілося знайти особливий ракурс. І тому працював із захопленням. Відчув, що ця площа – серце міста, і ще більше полюбив Полтаву. Вдячний Олегу, що він це запропонував.

Володимир Попенко: Центр Полтави – це її найголовніше місце, її історія. Під час участі у проекті я зробив ліногравюри. Вони декоративні і водночас – точні, вимагають уваги до деталей. І я шукав матеріали по архітектурі, історії, щоб якомога краще передати дух того часу, коли був збудований ансамбль Круглої площі. Адже відтоді багато чого змінилося. Наприклад, спочатку там не було твердого покриття, а дерев’яні тротуари почали прокладати лише наприкінці ХІХ століття. Тому на моїх роботах є і калюжі, і кам’янка. Дерева теж не відразу висаджували, і зелені насадження змінювались. Щоб передати атмосферу, я використовував навіть хмари, місяць – їхні зображення десь додали таємничості, десь – вказують на час доби. Тож, хоча робота над цим проектом потребувала часу,мені було дуже цікаво працювати.

Робота над проектом завершена, і її результати зібрані під однією обкладинкою. І тепер кожен, гортаючи сторінки, може здійснити подорож із 19-го століття у 21-ше, спостерігаючи, як змінювався центр Полтави, водночас зберігаючи свої основні риси, своєрідність і неповторність.