Козацький літописець Дмитро Яворницький на картині Іллі Рєпіна з’явився у постаті кошового писаря

04.11.20, 08:00

Починаючи з кінця XV століття, про українських козаків все більше й більше згадок з’являється у різних історичних документах. Історією виникнення й утвердження запорізького козацтва цікавилися різні дослідники: були серед них німці, французи, поляки. Бібліотекарі бібліотеки філіал №7 Полтавської МЦБС запрошують вас поринути в дослідження козацької минувшини.

Видатний український історик Микола Костомаров, незважаючи на жорсткі переслідування царською владою, об’єктивно оцінював цю унікальну суспільно-військову формацію. Для Костомарова був чужим погляд на козацтво як на негативне явище. В останній чверті XIX століття до теми запорозького козацтва долучається й молодий дослідник, український історик Дмитро Яворницький.

Зустрівшись у Петербурзі з Костомаровим за два місяці до смерті видатного вченого, він, по суті, перейняв від нього наукову естафету повного й об’єктивного висвітлення умов виникнення, боротьби та розвитку Запорозької Січі.

На той час за плечима Яворницького вже було нагромаджено велику кількість дослідницького матеріалу з історії козацького краю. В археологічних, фольклорно-етнографічних, топографічних поїздках він шукав і знаходив ту правду, якої було небагато в тогочасних друкованих працях.

Крізь призму народознавства він постійно розглядав і втілював у наукові розвідки все, що було пов’язане з життям та діяльністю запорозького козацтва. За твердженнями дослідників, в історичних працях Яворницького набагато ширше і повноцінніше використовувалися здобуті в наполегливих пошуках архівні документи, топографічні й археологічні матеріали, а також різноманітні народні перекази, записані свідчення очевидців подій.

Яворницький виїжджав на місця розташування січовиків, досліджував їхні поховання, збирав перекази, записував народні пісні. Дуже багато часу і зацікавлено працював з документами-першоджерелами, місяцями не покидаючи зали харківських, московських, київських, петербурзьких, варшавських архівів.

З-під пера молодого вченого виходили не тільки ґрунтовні журнальні публікації, а й окремими виданнями одна за одною з’являлися дослідницькі історичні праці. Вже самі назви свідчать про їхнє тематичне спрямування: «Запорожжя в залишках старовини і переказах народу», «Збірник матеріалів для історії запорозьких козаків», «Нариси з історії запорозьких козаків і Новоросійського краю», «Вольності запорозьких козаків»… Підготовка і вихід у світ кожної з цих книг супроводжувалися великими труднощами, були позначені затратами фінансовими, яких авторові постійно не вистачало. В таких випадках на допомогу приходили українські меценати.

Маючи в своїх руках багатющий документальний матеріал з козацької минувшини, Яворницький сміливо взявся за написання «Історії запорозьких козаків», три томи якої з’явилися друком впродовж п’яти років. В автора був задум завершити працю ще одним, четвертим, томом. Але, зважаючи на постійні цькування з боку недоброзичливців, а, насамперед, проімперськи налаштованих критиків, Яворницький відмовився від попереднього наміру..

Сумлінність і відповідальність автора в подачі історичних фактів та подій і їх глибоко наукове осмислення швидко зробило видання відомим, одразу ж поставила автора в ряд видатних дослідників української минувшини, який у своїй діяльності керувався принципами достовірності та об’єктивності.

Особливо теплими були стосунки з художником Іллею Рєпіним. Єднав їх не тільки харківський край, де обоє народились, а насамперед все, що втілювалося у поняття «запорізьке козацтво». Познайомившись у Петербурзі, земляки одразу ж відчули спорідненість творчих душ. Рєпіна саме в цей час захопила історична тематика. Ще раніше, дізнавшись від своїх друзів про зухвалий лист запорозьких козаків турецькому султану, що поширювався в сімнадцятому столітті, художник на мить уявив собі молодецьке товариство з Іваном Сірком на чолі і того ж дня олівцем накидав перший ескіз майбутньої відомої картини.

Відчуваючи складність теми й особливу відповідальність за достовірність її втілення, Рєпін розпочав роботу над новим ескізом. І все ж основну роботу над задуманим полотном було відкладено на цілих чотири роки, аж поки доля не звела з Яворницьким.

За порадою вченого Рєпін знову побував серед нащадків запорожців, уважно вслухався там у народні пісні й розповіді старожилів, пильно вдивлявся в риси їхніх облич, у побутові речі, захоплювався збереженими козацькими звичаями. .

Переробивши кілька ескізів, він зупинився на тому, який, на його думку, нарешті відповідав історичній правді. З тих, хто погодився позувати основних персонажів картини був і сам Яворницький. Довгими годинами вчений терпляче висиджував під вимогливими і прискіпливими поглядами художника, прагнучи в усьому виконувати мистецьку волю. На картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану» він з’явився у постаті кошового писаря.