Короленківський чай. До Міжнародного дня чаю15.12.20, 11:41 Двері короленківського дому завжди були відкриті для друзів, знайомих, сусідів та й, без перебільшення, для всіх, хто приходив спочатку на вулицю Олександрівську (перша полтавська адреса письменника), потім – на вулицю Мало-Садову. В родині здавна існувала традиція: спочатку обов’язково нагодувати й напоїти чаєм всіх, хто завітав, а потім вже можна запитувати про мету їхнього візиту. Самовар на самоварному столику у їдальні завжди стояв розігрітим. Обідній стіл, накритий білосніжною скатертиною, вабив до себе апетитно нарізаним гіркою свіжим хлібом. В окремій посудині біліли цукрові голови, від яких шматочки цукру треба було відокремлювати спеціальними щипчиками. За чаєм і велися довгі розмови. Їм сприяла атмосфера затишку, захищеності, що панувала в короленківському домі. Для тієї епохи було характерно вимірювати робочий день чаєм. Як це? У першому путівнику по музею донька письменника, яка була першим директором закладу, розповідаючи про розпорядок робочого дня батька, пише: «До ранкового чаю Володимир Галактіонович встигав відповісти на листи». Дійсно, був ранковий чай, був вечірній чай як символи початку та завершення плідного робочого дня. В наш час музей В.Г.Короленка продовжує славні сімейні традиції. Смак цілющого трав’яного чаю, випитого влітку – на дерев’яній терасі чи прямо у садку, взимку – у теплій залі запам’ятовується відвідувачам надовго. |