Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

Конституція Пилипа Орлика

25.06.20, 08:30

Ідеї, висловлені в чинній Конституції України, були наслідком тривалого розвитку вітчизняної державно-правової думки. Біля її витоків – «Руська правда», «Литовські статути», акти періоду Гетьманщини XVII – XVIII ст., що ставили Україну в один ряд з іншими європейськими країнами. Чільне місце в цьому переліку займає Конституція Пилипа Орлика 1710 року, або «Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького».

Її творцями є послідовники гетьмана Івана Мазепи, які опинилися за межами України після Полтавської битви 27 червня 1709 року. Найяскравішою постаттю серед них був Пилип Орлик, обраний гетьманом України 5 квітня 1710 року на еміграції. Чех за походженням, випускник Києво-Могилянської академії, вихований на кращих зразках європейської історико-філософської, правової думки, став справжнім борцем за волю українського народу. Своєю невтомною боротьбою, волею, інтелектом, умінням і досвідом він до кінця свого життя відстоював незалежність України і здобув повагу в Європі як визнаний лідер першої української політичної еміграції.

«Правовий уклад та Конституції відносно прав і вольностей Війська Запорозького» складено у формі договору між владою (гетьманом) та народом України (Військом Запорозьким). Цей документ став найвищим зразком державно-політичного права доби Гетьманщини, однією з перших писаних Конституцій у Європі, яка задовго до класичної американської проголосила пріоритет демократичних принципів.

Конституція Пилипа Орлика складалася із преамбули (вступу) і 16 статей, у яких були зафіксовані основні принципи організації й функціонування Української держави. Були затверджені атрибути державності: утвердження кордонів, «прав і свобод», фінансів, суспільного устрою, відновлення власної церковної ієрархії та підпорядкування її традиційно Константинопольському патріархові. Встановлювалася самостійність і незалежність церкви в Україні. Передбачався поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, проголошувалася непорушність державної самостійності Української держави, що є головною ознакою правової держави. Вирішувалися питання про союзницькі відносини із сусідніми країнами. Вказувалося на заслуги запорожців для України. Передбачалося, що «Дніпро і посідлості Війська Запорозького мали бути очищені від укріплень і фортець московитів та повернуті у колишню власність Війська Запорозького». Безперечно, вражаючим є той факт, що Конституція 1710 року мала і соціальну спрямованість, зазначалося про обмеження експлуатації, надмірних утисків, спустошливих поборів і здирств. «Щоб панове полковники, сотники, отамани та інші військові і посполиті урядовці більше не наважувалися виконувати панщини та інших приватних робіт силами козаків і посполитих, а надто якщо ті люди не є їхніми безпосередніми підлеглими ані слугами». Говорилось про опікування вдовами козаків й осиротілими дітьми, щоб вони «не притягалися до виконання жодних повинностей ані до громадських робіт». Конституція передбачала встановлення розмірів митних зборів та податків гетьманським урядом, які залежали від соціального становища людини, тобто були регульованими.

Хоча Орликова Конституція діяла короткий термін і на обмеженій території, вона цілком відповідає старовинному латинському прислів’ю: «Благо держави – найвищий закон», свідчить про високий рівень розвитку ідейно-політичної думки та державно-правової практики українського народу. Безперечно, положення «Правового укладу…» стали своєрідним орієнтиром для подальшого розвитку українського конституціоналізму, підсумком якого в новітній час є сучасна Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року.