Ключові діячі Визвольних змагань

23.10.21, 08:08

Національно-визвольні змагання 1917-1921 років є й залишаться героїчною сторінкою історії нашого народу. Лише в чотири роки вмістилося стільки людських сподівань, гарячих надій, полум’яних промов, кривавих битв, безмежних насильств, лицарських чеснот, готовності стояти за вільну Україну аж до смерті, до кінця – і стільки брехні, демагогії, цинічного обману, непереборного владолюбства, стільки всього, що ця доба є воістину незабутньою для нових поколінь українських патріотів.

До сторіччя української революції 1917-1921 років працівники бібліотеки-філіалу №7 підготували інформацію про ключових діячів, які найбільше вплинули на революційні події того часу.

Перше місце за вагомістю внеску в українську революцію беззаперечно посів голова Центральної Ради у 1917-1918 роках Михайло Грушевський. Його обрали керівником Центральної Ради у березні 1917 року одноголосно. Він формально керував УНР до гетьманського перевороту у квітні 1918 року. Як політик він пройшов шлях від засновника національно-демократичної партії Галичини і Товариства українських поступовців у Києві до творця засад української незалежної держави.

Володимира Винниченка називають автором майже всіх декларацій та законодавчих актів УНР. Він очолив перший у ХХ ст. український уряд та взяв на себе обов’язки генерального секретаря внутрішніх справ. У травні-червні 1917 р. очолював українську делегацію, яка передала Тимчасовому урядові вимогу Центральної Ради про надання Україні національно-територіальної автономії. Володимир Винниченко – неординарний політик, блискучий оратор, автор трьох перших Універсалів Центральної Ради, голова уряду УНР, потім голова Директорії і при цьому видатний письменник і драматург.

Почесне місце в історії національно-визвольної боротьби та української державності займає ім’я Симона Петлюри. Його внесок в справу національного та соціального визволення українського народу досить показний, хоч з цього приводу збереглося багато діаметрально протилежних тверджень. Він керував військами УНР після повалення гетьмана, а потім очолював Директорію під час війни з більшовиками у 1919-1920 роках. Симон Петлюра не відійшов від державних справ у найкритичніші моменти визвольних змагань.

29 квітня 1918 р. Всеукраїнський хліборобський з’їзд проголосив Павла Скоропадського гетьманом України. Замість УНР було проголошено Українську державу, республіканську форму правління замінено на монархічну (гетьманат). Гетьман зосередив у своїх руках усю повноту влади – законодавчу, виконавчу, судову. Сучасники Павла Скоропадського та історики констатують факт певного економічного піднесення України періоду гетьманату. У грудні 1918 року його владу повалив заколот Директорії УНР на чолі з Петлюрою та Винниченком. За місяць до повалення він видав маніфест із закликом до федерації з Росією, через що від нього відвернулись багато проукраїнських політиків.

Микола Міхновський ще до революції написав відому брошуру «Самостійна Україна» з обґрунтуванням потреби розриву з Москвою та створення незалежної України. Із перших днів революції почав спроби організації українських військових частин у Києві, що не дуже подобалось керівництву «лівої» Центральної Ради. Виступав за швидке проголошення самостійності України, у липні самостійники спробували захопити головні об’єкти Києва та оголосити незалежність України. Заколот провалився і військові здались, а самого Міхновського арештували і на вимогу керівників Центральної Ради відправили воювати на румунський фронт.

Євген Петрушевич був одним із лідерів українського руху Галичини, намагався представляти її делегацію на мирних післявоєнних конференціях, а потім був керівником проголошеної у листопаді 1918 року ЗУНР. 9 червня 1919 року йому передано військову і цивільну владу як диктатору ЗУНР, що передбачало поєднання обов’язків президента і голови уряду. В листопаді 1919 року із оточенням виїхав до Відня та утворив закордонний галицький уряд.

Євген Коновалець був серед засновників однієї з найбільш боєздатних одиниць УНР – підрозділу Січових стрільців. Брав участь у звільненні Києва в березні 1918 року, потім у поваленні гетьмана Скоропадського, керував січовими стрільцями у війні проти більшовиків у 1919 році. Після поразки революції емігрував, а в 1929 році у Відні став засновником Організації українських націоналістів, на основі якої у майбутньому виникла Українська повстанська армія.

В’ячеслав Липинський як політик був прихильником суверенної української державності. Ідею самостійності України сформулював ще у 1911 році та проголосив у Львові на таємній нараді гуртка емігрантів. Під час гетьманату призначений послом Української Держави в Австро-Угорщині. За Директорії – дипломатичний представник УНР в Австрії. Докладав зусилля для міжнародного визнання УНР.