Я люблю тебе, мій краю, за твою старовину і новітність, за твою дивну красу, якою ти збагатився нині, не втративши старої краси і привабливості. Оті краяни, що близькі й дорогі так само, як і родичі». Ці слова належать відомому українському письменнику Івану Цюпі, 110-у річницю від дня народження якого ми святкуємо цього року.

Івана Цюпу якось запитали, що значить це дивне слово – «краяни», бо ж є зрозуміліше «земляки». Він пояснював: земляки – то дещо інше, бо краяни – це люди, які близькі духовно. І ми, працівники бібліотеки-філіалу №7, пропонуємо згадати сьогодні нашого видатного краянина і його творчість.

Людські пристрасті, душевні радощі й печалі, краса природи, колоритна палітра письма – головна цінність творів письменника. Він щедро заквітчував свою творчість освідченнями в любові до рідної землі, навіть написав «Оду рідній хаті».

За життя письменник кожної весни чи літа вирушав до рідних сіл і хуторів, що розкинулись у межиріччі Ворскли і Псла, в степи за Диканькою, що течуть зеленою повінню хлібів аж до Зінькова, Гадяча й Миргорода. Приїздив разом із синами в село Бірки на Зіньківщині, де він народився, де могили рідних.

Мандруючи селами, він зібрав чимало документальних свідчень про трагічні події Голодомору 1932–1933 років. Про це його остання книжка «Ненаситні жорна», яка важко пробивалася до читача. Понад тридцять років її переховували від лещат цензури, а потім майже десятиріччя текст пролежав у видавництві. У цій книзі автор розповідає про своїх земляків із рідного села Бірки Зіньківського району, із усієї Полтавщини, із усієї розтерзаної голодом України.

Іван Цюпа написав майже 60 книг, оспівуючи красу, славне минуле рідної землі. Йому в 1985 році присуджена Національна Шевченківська премія за публіцистичні виступи у пресі та за художньо-документальну книгу «У серці дзвонять голоси».