Іван Курочка-Армашевський: художник, що не змирився

14.06.21, 15:55

Уродженець села Попівка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер Сумської області) Іван Григорович Курочка-Армашевський увійшов в історію українського театрального мистецтва як видатний художник- сценограф. Хоча на його ім’я на довгі десятиліття було покладено табу.

15 червня ц. р. минає 125 років від дня його народження. Справжнє його прізвище – Курочкін.

З дитинства його приваблював світ художніх образів. У Ромнах учень І. Рєпіна М. Михайловський тримав приватну художню студію, де хлопчина засвоював ази мистецтва. Системну освіту далі отримував у Миргородському художньо-керамічному технікумі, де був учнем Опанаса Сластьона, та в Українській Академії мистецтв на курсі О. Мурашка. Працював у майстерні Ф. Кричевського. Прагнення реалізувати себе в театрі привело його у театральний клас В. Меллера Київського художнього інституту. Закінчивши його 1928 р., І. Г. Курочка-Армашевський був уже цілком сформованим професіоналом. Підтвердження цьому є той факт, вже 1927 р. він з дружиною Наталією Горбуновою після перемоги на конкурсі оформили балет С. Прокоф’єва «Блазень» для столичного театру опери і балету.

Тоді ж він починає працювати головним художником у Київському театрі опери і балету. Відомо, що він також брав участь у підготовці деяких вистав Полтавського мандрівного робітничого театру опери і балету, що діяв з 1928 по 1931 р.

Визнано, що одним з найвищих художніх досягнень І. Г. Курочки-Армашевського, була сценографія опери М. В. Лисенка «Наталка Полтавка» – всі театральні декорації та костюми акторів. Ця вистава була показана 1936 р. на Декаді українського мистецтва в Москві. Вищому керівництву країни сподобалася святкова і лірична, мальовнича та радісна панорама українського села, спів І. Паторжинського (Виборний), О. Петрусенко (Наталка), М. Гришка (Микола). Серед глядачів був присутнім Й. Сталін. З його схвалення серед нагороджених був І. Курочка-Армашевський, котрий отримав орден «Знак Пошани».

Невдовзі художника звільняють з посади за інакомислення – він ніколи не симпатизував радянській владі. Довелось уривками працювати у провінційних театрах –Вінниці, Полтави. Уже під час німецької окупації його знову запросили головним художником до Київського театру опери і балету і він повернувся. Перебрався до Німеччини 1943 р, де прожив важкі п’ять років у таборах переселенців. Брав участь у діяльності УСОМ –Української спілки образотворчих мистців, що діяла від поч. 1940-х рр. до 1951 р.

У 1948р. еміґрував до Канади, де жив під прізвищем Івана Кубарського, оформляв вистави в українських театрах. Займався церковним малярством – розписав церкви в Манітобі у 1948 р. та в Оттаві у 1950-х рр., собор св. Володимира в Торонто у 1952-1954 рр. Помер 9 серпня 1971 р. в м.Торонто (Канада).

Така доля випала чоловікові, котрий любив понад усе мистецтво і нізащо не хотів миритись з диктатурою пролетаріату та його вождів.