Іван Багряний. Від МАРСУ до «Саду Гетсиманського»

01.10.21, 08:05

«Утікають кілометри – десятки... сотні... тисячі... Утікають назад ліси, і пустелі, і пасма гір, і безліч рік та тьмяних озер. Пролітають з грюкотом мости, семафори, тунелі, – все утікає назад. А дракон все летить і летить – у невідоме…»

Його твори українці почали вільно читати лише після проголошення Незалежності, через 28 років по його смерті. Пригодницький роман «Тигролови» навіть потрапив до шкільної програми з української літератури. Особливо приємно, що всупереч загальним традиціям українського самозабуття, пам’ять про Багряного жива. Його книжки відносно регулярно перевидаються та читаються, його долю і творчість досліджують… Бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС впевнені – до його творів звертатимуться нові й нові покоління, щоб зрозуміти, чим було для українців трагічне ХХ століття.

Справжнім прізвищем Івана Багряного було Лозов’яга. Він народився 2 жовтня 1906 року в містечку Охтирці на Сумщині. На очах чотирнадцятирічного Івана більшовики закатували діда і дядька за приналежність до Армії УНР. Він мріяв стати художником: 1929 року закінчив навчання у Київському художньому інституті, проте не був допущений до виконання дипломної роботи як політично неблагонадійний…

Свій перший вірш Багряний опублікував 1925-го, того ж року були видані й перші оповідання. Було йому вісімнадцять. У 1926 році молодий поет увійшов до київського літературного об’єднання «Майстерня революційного слова» (МАРС), учасниками якого була тодішня літературна еліта – Валер’ян Підмогильний, Євген Плужник, Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, та Тодось Осьмачка.

Після бурхливих, експериментальних, у чомусь жаских, а в чомусь обнадійливих і плідних 20-х років в Україні розгорнулася справжня хуртовина масових репресій, а невдовзі розпочалася трагедія Голодомору. Щось віддалено подібне відбулось і в житті письменника. Бурхлива молодість, подорожі, участь у публічному літературному житті та інші яскраві моменти – все це скінчилося, поступилося значно драматичнішій, страшнішій і монументальнішій реальності… Його окремі твори були заборонені цензурою, а рецензія на поему «Скелька» - «Куркульським шляхом» - стала приводом для арешту 1932 року. Багряний був засуджений на 5 років ув’язнення і відправлений на Далекий Схід, однак через 2 роки втік з концтабору і переховувався у знайомих на Зеленому Клині. Спогади про цей час згодом перетворилися на яскравий і соковитий пригодницький роман «Тигролови». Важко згадати настільки переконливі книжки цього жанру в українській прозі, що з’явилися б раніше за текст Івана Багряного.

Після повернення додому 36-го року він був заарештований вдруге, вийшов на волю напередодні війни, згодом дивом уник розстрілу нацистами і, мобілізований до Червоної армії, втік з поїзда, що йшов на фронт. Переїхавши до Львова, Багряний працював у службі пропаґанди ОУН та УПА, долучився до створення Української Головної Визвольної Ради.

У 1944-му році емігрував до Німеччини. Жив у таборі для переміщених осіб. Там у 1946-му році написав легендарний памфлет «Чому я не хочу вертатись до СССР?» у відповідь на примусову репатріацію біженців. Був учасником Мистецького Українського Руху. Заснував у Німеччині газету «Українські вісті» і редагував її до кінця життя. Навколо видання сформувалися кілька видавництв, які друкували заборонену у СРСР літературу та переклади зарубіжних творів українською.

1950 року побачив світ знаменитий роман «Сад Гетсиманський» – один із перших у світовій літературі твір про сталінський терор та проблему буття людини за тоталітаризму, яскравий зразок реалістичної, публіцистичної, документальної й водночас містичної прози. Багряний зумів створити на такому жахливому матеріалі твір життєствердний та світлий, а місцями навіть веселий – фірмове почуття гумору тут не зрадило. Роман був перекладений багатьма європейськими мовами, але сталося щось важко пояснюване. Західні інтелектуали в основній своїй масі не сприйняли твір Багряного, ба більше – відкинули його як наклеп українського націоналіста на «світоч» усього прогресивного людства – Совєтський Союз і гуманістичну російську культуру. Світ ще не був готовий почути правду. До речі, «Архіпелаг Гулаг» Солженіцина побачив світ лише через 23 роки.

Письменник продовжував активно творити. Писав і прозу, і поезію, був активний і в царині дитячої літератури. 1963 року Івана Багряного спробували висунути на здобуття Нобелівської премії. Але 25 серпня того року письменник помер. Був похований у Новому Ульмі. На надгробку вибиті рядки з його поеми «Мечоносці»:

«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша з нами».

P.S. Співзасновник Української революційно-демократичної партії та Об’єднання демократичної української молоді, Іван Багряний намагався поєднати національну ідею з принципами демократії та соціальної справедливості. Найважливішим завданням вважав «об’єднати всю різномовну і різнорідну масу населення України в єдину українську цілість» на засадах територіального патріотизму.