У фондах музею зберігається 24 старовинні гравюри, які за походженням, часом та технікою виконання посідають місце окремої колекції. Усі вони приписуються італійському художнику Франческо Паніні (1745-1812). Незважаючи на те, що він був сином Джованні Паоло Паніні (1691-1765), одного з найвідоміших італійських живописців ХVІІІ століття, його життєпис та творчість залишаються мало вивченими. Художник народився в Римі, куди сім’я перебралася ще в 1711 році. Підростаючи, разом зі старшим братом Джузеппе, став допомогати батькові, опановуючи, таким чином основи художньої майстерності. У його відносно невеликій кількості ідентифікованих самостійних робіт помітне наслідування колориту й манери живописних capriccio свого знаменитого батька. У творчому доробку художника також досконалі ведути Риму, інтер’єри відомих італійських пам’ятників архітектури.. Значна частка його творчого життя пов’язана зі співпрацею з граверними майстернями для яких він виконував малюнки та розфарбовував вже готові гравюри. Частина гравюр серії «Лоджії Рафаеля» отримала тональну обробку, кращі з цих кольорових аркушів були розфарбовані вручну Франческо Паніні. XVIII століття увійшло в історію мистецтва як «золоте століття» розфарбованої від руки гравюри. Віртуозно володіючи пензлем, висококласні художники «завершували» відбитки, прагнучи передати все багатство колористичного рішення живописного оригіналу. Сьогодні сперечаються на предмет того підвищувало чи знижувало якість гравюри таке «мальовниче» втручання. З одного боку, це колірне доповнення радувало око збирача, з іншого — щільна фарба (як правило, акварель або гуаш) «забивала» рельєф гравюри, частково ліквідуючи сліди кропіткої роботи різьбяра. Але попит породжував пропозицію. І забарвлена гравюра набула великої популярності. Вразила вона й російську імператрицю Катерину ІІ, яка у 1778 р. під час розглядання кольорових гравюр Оттавіані і Вольпато, із надісланого їй обізнаним в мистецтві генералом-фельдмаршалом, князем М.В. Рєпніним альбому, поклялась Святому Рафаелю побудувати копії його лоджій у Петербурзі. Знамениті розписи Рафаеля Санті Лоджій Ватикану, створені ним і командою помічників в 1517-1519 рр., і через 250 років, і сьогодні продовжують справляти на глядача надзвичайно сильні почуття. Насамперед дивують гротески, що покривають простір стін, пілястри, віконні прорізи. Цей розпис був нововведенням Рафаеля. Античний за походженням, він досяг розквіту у стародавньому світі, але потім був надовго забутий. Своїм відродженням і назвою гротеск зобов’язаний розкопкам давньоримських будівель, які називаються гротами. В його основі фантастичний, химерний візерунок, в якому дивовижно переплітаються зображення рослин, тварин, алегоричних фігур, різноманітних предметів. Здобувши значне поширення в Італії, гротеск, завдяки гравюрі, що тиражувала орнаментальні композиції, розповсюдився по всій Європі. Саме такими взірцями відродженого Рафаелем розпису є і ряд розфарбованих офортів з музейної збірки. Лише одна із 24 гравюр має напис в своїй нижній частині, а саме: “Volta delli Bagni di livia Romana nel Palazzo de Cesari”, “Francesko Panini Fece e Vende in Roma”. Таким чином, підпис свідчить, що перед нами декоративний розпис склепіння палацу Чезаре, виконаний Франческо Паніні в Римі. На аркуші (перші чотири кадри відео), розміром 89,7х36,3 зображено витягнутий у плані прямокутник, обрамлений рослинним орнаментом. Навколо нього нанесена рамка, на блакитному тлі якої чергуються білі силуети коней, людей, ваз і стрічок. Орнаменту притаманний симетричний поділ площин та точне визначення центру композиції — де відображено три чоловічі та дві жіночі постаті в античному вбранні. Неповторного, вигляду гравюрі надає вишуканий біло-блакитний, щедро постачений золотом колорит. Інші гравюри, хоча й не містять авторського підпису, безперечно становлять великий інтерес. Походження італійських гравюр ХVІІІ століття на сьогодні залишається нез’ясованим. До музею вони уперше надійшли у травні 1923 р. (про що свідчить штамп на звороті). Потім знаходились у збірці Полтавського краєзнавчого музею, звідки в 1940 році знову були передані до художнього музею. Відносно ж надходження гравюр у музеї, то є лише припущення, що їх поява на полтавській землі може бути пов’язана з діяльністю князів Рєпніних — діда Миколи Васильовича, який сприяв інтересу до нововведення Рафаеля і гравюр з його розписів в Росії та онука — Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського, який на посаді полтавського генерал-губернатора опікувався навчальний закладами міста — Кадетським корпусом та Інститутом шляхетних панн і міг передати таку збірку для освітніх цілей. Тож не менш вірогідно, що могли надійти до музею і з інших націоналізованих приватних колекцій.