Можливо, сказав би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а серце втішалося спокоєм десь далеко-далеко на небесах.

Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Щастя не в насолоді, а у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості.

Перший український філософ за життя не видав жодної книжки своїх творів, але його ідеї, байки, поезії з неймовірною швидкістю поширювались світом, люди переповідали їх одне одному, велику їх частину знали напам’ять…

Езотерик і містик, він знав багато, але усвідомлював, що знає далеко не все, тож самотужки відкрите передавав далі – іншим членам свого уявного ордену, аби вже наступники робили нові відкриття, відштовхуючись від приготованого ним ґрунту. Українському мандрівному філософу Григорію Сковороді – 300 років… На його життя припало скасування козацьких вольностей: було ліквідовано Гетьманщину, скасовано полковий козацький устрій на улюбленій Слобожанщині, остаточно зруйновано Запорізьку Січ, тривало закріпачення селян – вчорашніх козаків… В його ж особистій біографії ніби й немає драматизму, життя його досить бідне на пригоди. Все напруження – між неспокійним, тривожним, трагічним життям навколишнього світу та внутрішнім світом, який попри все залишався стабільним.

Люди питають, що його робить у житті Сковорода? Чим забавляється? Я ж бо радію в Бозі. Веселюся в Бозі, Спасі моєму... Забава... це маківка і квіт, і зерня людського життя. Вона – його осереддя. Будь-яка справа будь-якого життя стремить якраз сюди, ніби та стеблина, що переміняється на зернятко.

Стрижень його філософії – самопізнання, внутрішній світ людини, її внутрішній космос, всесвіт. «Пізнай себе!» – вчив він. Істина і щастя – скрізь, в кожній точці людського буття. Бог зробив усе потрібне легким, усе важке – непотрібним.

Григорій Сковорода так і не закінчив студентського навчання, не постригся в ченці, попри своє захоплення Біблією. Замість родинного затишку обрав постійні мандри й самотність. За життя йому пропонували багато різних посад, але він понад усе цінував свободу, право самому визначати своє життя, жити так, як йому до вподоби. Великий мрійник жив по-своєму, то й мислив по-своєму.

Усе минає, тільки любов після всього зостається. Усе минає, але не Бог і не любов.

Він добре знав античну філософію, а його самого називали то «українським Сократом», то «українським Платоном, та за стилем життя він був радше «українським Діогеном» – той жив у діжці, а Сковорода не мав власної стелі над головою – можливо тоді тісніший зв’язок з небесами, з Богом?.. Життя є саме те, що є сьогодні й зараз: його душу тішили і прекрасна природа, і книги, і музика, і розмови з друзями, і роздуми над сенсом життя. У всьому цьому філософ шукав насолоди та спокою. Недаром же він охрестив себе «Варсавою», «сином миру».

Він жив у добу зародження ранньомодерної України та втілював собою її дух: дух трансформації та пошуків нового порядку життя. Здогадувався про це Григорій Сковорода чи ні? Бажав цього чи ні? Його найвідоміший афоризм «Світ ловив мене, та не впіймав‎» залишається справедливим, і в рік 300-річного ювілею філософ досі невпійманий українцями. У нас ще є час, щоб заповнити прогалини в знаннях про Григорія Савича. Є можливість зрозуміти значення багатьох його життєвих ролей та осмислити контекст, у якому він жив і творив.

P.S. Кожному своє: вміння звести до мінімуму матеріальні клопоти й до максимуму – відчуття простої радості життя необхідне мудрецям – пророкам, філософам, богословам. Інші – хлібороби та воїни – мають займатися кожен своїм. Головне, щоб заняття ці були природними, «сродними», до серця людині...

Пізнай себе!