ГОЛОВНІ АСПЕКТИ ПОЛІТИЧНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ГЕТЬМАНА ІВАНА МАЗЕПИ
23.03.21, 11:45
22 роки Іван Мазепа утримував гетьманську булаву. Цей час не лише за тривалістю, а й за важливістю зрушень – можна класифікувати як окрему історичну добу в розвитку Української держави. Доба Мазепи — це часи відродження України: політичного, економічного, культурного. Ставши гетьманом, І. Мазепа продовжував політику свого попередника гетьмана Івана Самойловича щодо стабілізації політичного й соціально-економічного життя Гетьманщини, взявши за основу ідеї правління Французького короля Людовіка ХІV, прикметною особливістю якої, було цілковите підпорядкування йому усіх сфер життя країни. Франція за часів правління Людовіка ХІV зміцніла економічно, стала сильною європейською державою. У кін. 17 ст. український гетьман постав перед необхідністю вирішувати цілу низку проблем, пов’язаних як з внутрішнім життям Війська Запорізького, так і зі змінами міжнародної ситуації в східноєвропейському регіоні. Від успішного вирішення цих проблем залежало майбутнє Козацької держави. Політичні завдання новопризначеного гетьмана полягали у наступному: гарантування непорушності влади гетьмана, підтримання стабільності в суспільстві, забезпечення і сприяння його соціальному, економічному й культурному розвитку; оборона держави від зовнішніх посягань, поширення влади на втрачені українські землі, насамперед на Правобережну Україну, а також максимально можливий контроль над Запорізькою Січчю. Визначальною рисою його внутрішньої політики було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Слобожанщини і Правобережжя в єдиній Україні, яка уявлялась новообраному керманичу як держава західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою. Мазепа виявив виразну тенденцію оперти українську державність на верстви заможної і освіченої козацької старшини як творчої сили суспільства, бо розумів, що всі біди України в перевазі бідноти та табірного устрою життя. Відразу після приходу до влади І. Мазепа призначає новий уряд – генеральну старшину, де перевагу надавав найбільш освіченим та обдарованим, не поодиноких однодумців, а цілої когорти впливових, високоосвічених яскравих особистостей. З цього приводу історик Іван Крип’якевич відзначав, що своїм політичним хистом і культурою І. Мазепа відразу ж підніс авторитет гетьманської влади. Він був переконаний, що сила держави нерозривно в’яжеться з силою володаря: «Все гине там, де володар не є готовий кожної хвилини захищати свою владу, як лев, як вовк, як собака», — говорив Мазепа, повторюючи услід за класичним висловом Макіавеллі. Розпочинає видавати універсали на маєтності полковій та сотенній старшині, що стало визначальним у проведенні внутрішньої політики. Він говорить про необхідність відновлення рангових маєтностей, тобто дати землю тим, хто служить на користь України і захищає її. Володіння роздавалися «на ранги», тобто на час перебування на певній військовій посаді, і переходили від одного старшини до іншого разом із посадою. Таким чином гетьман змінював економічне становище країни та бажав витворити заможну й освічену верству аристократії, на яку б можна було оперти державний устрій. Здобувши впливове становище, вони дедалі більше були зацікавлені у створенні умов надійності власного урядування. Гарантією ж безпеки для гетьманського генералітету була не вимушена вірнопідданість царям, а власне правління в незалежній державі. Не забував новообраний гетьман і про розвиток міст. Своїми універсалами Києву, Чернігову, Переяславу, Ніжину, Стародубу він підтвердив існування тут магдебурзького права. Окрім того, І. Мазепа заборонив козацькій старшині вмішуватися до діяльності міського самоуправління й заборонив полковникам і сотникам чинити кривди магістратам і ратушам. Отже, політика гетьманського уряду була направлена на посилення ролі міст в житті козацької держави. А це, в свою чергу, позитивно впливало на розвиток ремісництва та забезпечувало існування стабільної торгівлі, головними осередками для якої залишалися міські ярмарки. З часом гетьман І. Мазепа переймається й тяжким становищем найнижчих верств козацької України — селянства і рядового козацтва. Він видав ряд універсалів про обмеження панщини у монастирських та військових володіннях. Вона не мала перевищувати двох днів на тиждень. Українським селянам дозволялося вносити скарги на своїх панів до суду. Останнім також заборонялося примушувати козаків переходити у селянський стан, забирати у рядових козаків землю, які ті колись «шаблею й кровію своєю завоювали». Гетьман Мазепа говорив, що він представник держави, а не однієї групи населення, існує для всіх, а не тільки для одного козацького стану. Будучи гетьманом України Іван Мазепа робить ставку на формування професійного українського війська – неодмінного атрибуту незалежної держави, що неодмінно б сприяло зміцненню геополітичних підвалин майбутньої української незалежної держави. Від самого початку свого гетьманування І. Мазепа займався питанням підвищення боєздатності козацького війська шляхом зміни його структури. Охотницькі формування (сердюки і компанійці) стали найбільш мобільною частиною українських військових сил, з високим рівнем підготовки, якістю озброєння та спорядження. Мазепа активно використовував їх для реалізації своєї внутрішньої та зовнішньої політики. Гетьман Іван Мазепа мав по п’ять компанійських (кінних) і сердюцьких (піхотних) полків, які брали активну участь у Північній війні, захищали кордони Гетьманщини та повністю підкорялися наказам гетьмана. Гетьманування Мазепи позначилося мудрою економічною політикою. Збереглися сотні мазепинських універсалів, що стосуються землеволодіння, сільського господарства, фінансів, торгівлі, промисловості. Сьогодні ми можемо говорити, що гетьман був талановитим і далекосяжним економічним стратегом і реформатором. Адже йому вдалося провести ряд високоефективних реформ, які фактично сприяють вибуху середнього бізнесу. Гетьман сприяв вільному промисловому підприємництву, заохочуючи виробників різними пільгами економічного й правничого характеру та адміністративним контролем держави. Під проводом гетьманського уряду здійснювалася зовнішня та внутрішня торгівля. В Гетьманщині активно будувалися рудні, млини, круподерні, папірні та порохові мануфактури, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Розгорталося селітрове виробництво. Особливе місце в її економіці належало виготовленню горілки, яка значними партіями поставлялась у Московію. За Мазепи виробництво горілки вийшло на промисловий рівень; вона стала важливою статтею експорту. Тютюновий та горілчаний промисел були найбільш прибутковими та бюджетоутворюючими галузями,що сприяли розвитку ринкових відносин та ринкової торгівлі. Була введена монополія на виробництво тютюну та горілки – вводилася заборона на виробництво горілки «домашнім способом» (дозволялося лише на весілля чи хрестини).. Крім того оренда (податок) на як на тютюн, так і на горілку віддавали не одноосібним орендарям, а містам і селам – «на громаду» . Частина оренди йшла у військову казну, а решта на загальні потреби: будівництво церков, купівлю дзвонів, зміцнення міської оборони: поповнення запасів пороху, купівлю гармат. Таким чином створювалися так звані Акціонерні товариства громадського типу. Вони управляли виробництвом горілки та тютюну та регулювали витрачання коштів. Оренда обмежувалася горілкою, тютюном і дьогтем, а виготовлення меду і пива залишалися вільним. Таким чином на родючому грунті українського гетьманства, де не було кріпацтва й активно процвітало підприємництво, ці ідеї щодо громадської оренди мали привести до значного успіху. Однак викликали супротив серед окремих верств населення. У тогочасній українській економіці активно розвивалося рільництво, городництво, садівництво, бджільництво. Яскравим проявом економічного піднесення став розвиток торгівлі. Найбільшими торговими центрами були: Стародуб, Кролевець, Ніжин. З України на той час продавали зерно, худобу, шкіру, вовну, коноплю, дьоготь, смолу, поташ, селітру, горілку, тютюн, мед, віск, сало, олію. До України завозили тканини, зброю, металеві вироби, предмети розкоші. Велася активна торгівля з Кенігсбергом, Данцигом, Ригою, Бреслау, з Кримом і Туреччиною. Але уже тоді українська торгівля почала зазнавати значних збитків через обмеження, які вводилися з боку Москви, так у 1683 і 1687 рр. заборонявся продаж у Московію українського тютюну і горілки, продаж селітри за межі України. Вводилися податки на імпорт та експорт товарів. Існування цих митних податків, безумовно, свідчило про дуже високу міру економічної автономії Українського гетьманства. (Митниця проіснувала на кордоні України і Московії до 50-х років 18 ст. до відміни її К. Розумовським). Були ще і дрібніші податки: «погребельне» мито із млинів, «спенщина» на куріння дьогтю, медова данина, стрілецька повинність – на відстріл звірини, що живе у лісах. Іван Мазепа один із перших вказав на економічну необхідність охорони лісів. Під проводом його уряду старшина й козаки розвивали промисловість: добували залізну руду, поташ та селітру. Поширення набуває гутництво, діяли 12 паперових фабрик. По всій Гетьманщині поширювалося керамічне виробництво, ткацтво набувало характеру організованого фабричного виробництва полотна, сукна, шовку, козацьких пасів, плахт, килимів. Водяні млини були джерелом дешевої енергії, що обслуговували папірні, гути, керамічні майстерні, лісопильні заводи. Зокрема гетьман Мазепа лояльно й ретельно виконував військові зобов’язання Коломацької угоди. Навесні року 1688 почалося будівництво фортець на півдні Гетьманщини, що провадилося під безпосереднім керуванням самого гетьмана. Влітку того року була збудована Новобогородицька фортеця на р. Самарі , про яку Мазепа писав, що вона буде «в окрестных государствах явна и славна, великим государям к чести, а непріятелям страх и разореніе». Будівництво цієї фортеці, а згодом і інших укріплень (фортеця Ново-Сергіївська на р. Самарі, 1689 р.) на кордоні Гетьманщини з Запоріжжям викликало велике невдоволення на Січі й стало одною з головних причин ворожого ставлення Запоріжжя до Мазепи майже до кінця його гетьманування. Засновував нові поселення на Правобережній Україні, скуповував землі в пограничних з Гетьманщиною Рильському і Путивльському повітах Московії по р. Сейм (нині Курська обл РФ). Мазепа об’єднував ці землі зі своєю резиденцією Батуриним, заміською резиденцією Гончарівкою, а також приєднував до них незаселені території Дикого поля. Будував села і слобідки, заселяючи їх вільними людьми, звільняючи їх від податків на 5 р. Так з’явилися: Стара і Нова Івановська, Бузомойська, Нижні й Горішні Села, Козині Вигони, Омонська. Мазепа добре розумів, що без Полудневої України й північного узбережжя Чорного моря (а може й Криму) незалежна й соборна Українська держава, а передусім прилучення до Гетьманщини Правобережної України й повна інкорпорація Запоріжжя, були неможливі. Як і його попередники, що завжди ревно дбали про захист православної віри, І. Мазепа від початку гетьманування почав опікуватися над українськими православними монастирями. Він видав ряд універсалів, які підтверджували старі або ж надавали нові маєтності для монастирів. З огляду на це монастирське землеволодіння стало важливим чинником тогочасного сільськогосподарського виробництва та сприяло укріпленню економіки Українського гетьманату, що сприяло також розвитку освіти та меценацтва.
З іменем Івана Мазепи нерозривно пов’язане відродження української культури, розквіт науки, масштабне будівництво. Кожен рік його гетьманування запам’ятався величною спорудою, що була зведена або відновлена його коштом. Загалом, за ініціативою Івана Мазепи було зведено, реставровано та оздоблено понад 40 церковних споруд. Вони і сьогодні прикрашають такі міста як Київ, Переяслав, Полтаву, Лубни, Чернігів, села Дігтярівку, Густиню, Домницю та інші населені пункти. Масштаби, обсяг культурницької і меценатської діяльності гетьмана є вражаючими. Недарма архітектурний стиль будівель Мазепиної доби увійшов в історію як українське мазепинське бароко. У жіночих монастирях, особливо у Києві, який очолювала матір гетьмана Мазепи, ігуменя Марія Магдалина, великого розвою досягла вишивка сріблом, золотом, шовком. На користь церкви гетьман жертвував коштовні подарунки: ікони, хрести, чаші, митри, дзвони, богослужебні книги, оправлені та оздоблені золотом, сріблом, коштовним камінням, оксамитом тощо. До такої меценатської діяльності гетьман залучав і своє оточення і козацьку верхівку, сприяючи таким чином розвитку соціальної відповідальності бізнесу. Стабілізація внутрішнього життя та економічне піднесення в Гетьманщині дало можливість реалізувати численні освітні й мистецькі проєкти. У Києві, Чернігові, Переяславі та інших містах і навіть селах Мазепа фундував школи, бурси і шпиталі. Гетьман узяв під свою опіку і найвищу тоді школу в Україні – Києво-Могилянську академію, яка з 1704 по 1708 роки називалася Могило-Мазеповіанською. Гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні у розвиток вітчизняної науки, освіти, мистецтва, книгодрукування, справедливо вважаючи, що завдяки культурі Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Попри ці досягнення, не всі верстви населення підтримували гетьмана. Невдоволеною була старшина, коли Мазепа прагнув відновити значення рангових землеволодінь – давати, перш за все, землю тим, хто захищає державу зі зброєю в руках. Незрозумілим був гетьман і простому люду, коли надавав маєтності полковникам і сотникам, щоб укріпити козацьке військо і підняти обороноздатність держави, коли наділяв землею монастирі, що слугувало їм економічною основою для розвитку освіти й благодійництва. Але попри всі перешкоди Мазепі вдалося стабілізувати економічне становище в країні та налагодити таку систему правління, яка була типовою для багатьох європейських держав раннього модерного часу. Він виявився талановитим і далекосяжним економічним стратегом, що значно випередив свою епоху. «Не для приватної моєї користі, не для вищих почестей, не для більшого збагачення, а ні для інших яких забаганок, але для вас усіх, котрі перебувають під владою і регінтом моїм, для дружин і дітей ваших, для спільного добра матері моєї Вітчимзни бідної України, всього Війська Запорізького… « так переповів П. Орлик слова гетьмана, які засвідчували і мету діянь Мазепи-Державця. Як тут не погодитися з Тетяною Таїровою-Яковлєвою, яка стверджує: «Мазепа будував свою Гетьманщину. Таку, яку він собі уявляв, будучи освіченою й передовою людиною свого часу: просвічену, економічно процвітаючу, без внутрішніх смут і конфліктів».
Матеріал підготувала Є. Щербина завідувачка відділу науково-просвітницької роботи ДІКЗ Поле Полтавської битви