ГАННА ОРЛИК (ГЕРЦИК) – ДОЛЯ ЖІНКИ-МАТЕРІ НА ТЛІ ЕПОХИ.

09.05.22, 14:13

Щороку у другу неділю травня в Україні відзначають День матері, і тому наша сьогоднішня розвідка присвячена жінці, чия доля пов’язана із нашим Полтавським краєм. Їй випала нелегка доля емігрантки. Вона зазнала переслідування на Батьківщині та була змушена шукати порятунку на чужій землі, виховувати та опікуватися багатодітною родиною. Жінка, яка стала надійною опорою, помічницею, зв’язковою для свого чоловіка та дітей. Високо освічена, розумна, з активною громадсько – політичною позицією, якій вдалося виховати дітей у патріотичному дусі, відданими ідеї незалежності України. Крізь все своє життя Ганна Орлик пронесла лебедину вірність та відданість своєму чоловіку – гетьману в еміграції, творцю першої Української Конституції Пилипу Орлику, незважаючи навіть на двадцятирічну розлуку.

(Народилася приблизно 29 липня 1683 — померла не раніше 24 січня 1752)

Походила із козацької старшини Герциків. Донька Павла Семеновича Герцика, полтавського полковника й генерального осавула та його дружини Ірини Яблонської. Батько Павло Семенович Герцик - державний діяч, полковник полтавський (1675-1695, 1683 – 1687, з перервами). З перших років Мазепиного гетьманування залишався вірним його політиці. З І. Мазепою пішли троє синів полковника – Атанас, Григорій, Іван. За це їх стара мати, а також дружини й діти були заарештовані й ув’язнені в Москві.

Даних про освіту Ганни не збереглося, проте про рівень її освіченості та культури свідчать листи збережені у Національному архіві Швеції у фонді «Cosacica». Очевидно, вона досконально володіла декількома європейськими мовами, серед яких німецька та французька. Високо освічена, розумна та по-європейськи вихована вона зверталася у своїх листах до шведської королеви Ульріки Елеонори, короля Фредрика І та інших політичних діячів того періоду, зберігаючи належу манеру та всі тонкощі культури листування 18 ст.

Знайомство Пилипа Орлика та Ганни Герцик відбулося в центрі козацької України - в місті Батурин. 1698 року консисторський писар Київської митрополії Пилип Орлик прибув у гетьманську столицю на весільну церемонію свого приятеля Івана Обидовського - племінника гетьмана Івана Мазепи. Саме на весіллі він і познайомився з представницею знатної родини, зі своєю майбутньою дружиною Ганною. А вже 23 (6) листопада 1698 року Ганна Герцик вийшла заміж за Пилипа Орлика. Їхнє весілля відбулося у Полтаві. У посаг Ганна Павлівна отримала села на Стародубщині, Чернігівщині та Полтавщині.

Бог подарував родині Орликів восьмеро дітей: троє хлопчиків та п’ятеро дівчаток:

• Настя або Анастасія-Теодора (1699 — 1728) – старша донька Пилипа та Ганни Орликів. Народилася у 1699 р. у м. Полтава. У 1723 р. вийшла заміж за шведського генерала графа Югана Штайнфліхта. У подружжя народилося двоє синів: Карл Густав (1724– 1758 рр.) (названий на честь Карла XII) та Пилип (1726– ?) (названий на честь діда П. Орлика), який, ймовірно, помер у дитинстві. Старший син Анастасії, Карл Густав, служив офіцером у полку «Руаяль-Полонь», який був створений у 1747 р. Григором Орликом у Франції та разом з рідним дядьком переймався питаннями «козацької нації».
• Григорій (Григір) (1702 — 1759), генерал-лейтенант королівського війська Франції. Став найуспішнішим серед дітей Пилипа Орлика та Ганни Герцик. Хрещеними батьками Григорію стали гетьман Іван Мазепа та дружина генерального судді Василя Кочубея Любов Федорівна. Тридцять років Г. Орлик присвятив захисту інтересів «козацької нації» у всіх можливих конфігураціях, які йому представлялися у Франції. Основними захисниками української карти у зовнішньополітичній грі був, з одного боку, з глибини турецького заслання, гетьман П. Орлик, «голова козацької нації», а з іншого – його син Григорій, який був як зв’язковий, що представляв інтереси свого батька та «козацької нації». З початком Семилітньої війни (1756–1763 рр.) між Великою Британією і Прусією з одного боку та Австрією, Росією і Францією з іншого, Г. Орлик взяв у ній участь. У битві під Бергеном Григорія було тяжко поранено. 23 листопада 1759 р. він помер. Похований на березі Рейну, м. Мінден (Німеччина). Нащадків по собі не залишив. Замок Дентевіль, посаг дружини Григорія, і сьогодні зберігає пам’ять про українського політичного емігранта на французькій землі. Знаходиться він у кількох сотнях кілометрів від Парижа, на півдні провінції Шампань.
• Михайло (1704 — бл. 1722) народився в м. Батурині . Про його життя згадок майже не збереглося. Відомо, що з 1722 р. був з батьком в турецьких володіннях. Помер Михайло в Солоніках після 1723 р. від епідемії чуми.
• Яків (1709 — 1721; за іншими даними 1711 — 1722) народився в м. Бендерах у 1711 р. Хрещеним батьком для нього став король Швеції Карл XII. Помер у травні 1722 р. Перебуваючи у м. Кракові у 1722 р.
• Марія-Ганна або Марина або Маріанн (1710, за іншими даними: 1715 — після 1750) Марина народилася на острові Рюген в маєтку Гральшергоф (Німеччина) у 1715 р. Як складалося її життя достеменно невідомо. Померла після 1750 р.
• Варвара (1712 — після 1750) народилася в м. Батурині у 1707 р. Деякі історичні відомості вказують, що її хрещеним батьком був І. Мазепа. Відомо, що після смерті сестри Анастасії вийшла заміж за графа Югана Штайнфліхта. Власних дітей не мала, опікувалась племінниками. Проживала з родиною у м. Стокгольмі, де імовірно і завершила свій земний шлях.
• Марта (1713 — ?; за іншими даними 1714 — ?). Народилася в м. Бендерах Хрещеним батьком для неї став король Польщі Станіслав Лещинський. Вийшла заміж за волинського шляхтича Дзєржановського, який належав до табору противників Августа ІІІ Саксонського. Що Г. Орлик, що Дзєржановський у своїх зверненнях до французького двору постійно згадували «козацьку націю» та гетьмана П. Орлика.
• Катерина (1718 — 1719) народилася у м. Сконе, Швеція у 1718 р., на жаль, померла через рік.

Однак шлюб Пилипа та Ганни Орликів був багатим не лише на нащадків. Ця історія кохання варта цілого роману, адже головні її герої знаходилися в самому епіцентрі історичних подій, доленосних для України.

Після нещасливої для союзного війська (шведів та українських козаків) Полтавської битви разом з іншими мазепинцями у 1709 р. Ганна Орлик була змушена виїхати на еміграцію. Джерела засвідчують провідну роль Ганни Павлівни у середовищі українських вигнанців. Разом із чоловіком та дітьми вона терпіла нужду й гіркоту відступу. Як писав пізніше Пилип Орлик, «жона моя в єдной токмо сукні з дітьми переправилася» через Дніпро влітку 1709 року.

Після подій під Полтавою родина Орликів була змушена залишитися у Бендерах, на території турецьких володінь. Матеріальне становище родини було вкрай важким. Про скрутне положення справ членів сім’ї П. Орлика дізнаємося із листів, написаних українським керманичем до шведського короля Карла ХІІ з Бендер у кінці лютого 1713 року, коли козаки П. Орлика спробували черговий раз оволодіти територією Правобережжя: «нічого іншого не залишається, як або віддатися у рабство, або у поті чола виживати фізичною працею із моєю дружиною і підлеглими, тому що не маю вже більше нічого ані для застави, ані на продаж».

Незважаючи на велику скруту, Ганна Орлик повністю підтримувала політичні погляди та ідеали свого чоловіка, стала для нього справжньою опорою та розрадою, взявши на себе всю відповідальність за виховання, опіку та догляд за дітьми. Крім вирішення побутових справ, займалася ще й активною громадсько-політичною діяльністю. Була зв’язковою як для свого чоловіка, а пізніше і для свого старшого сина Григора. Саме через неї здійснювався у 1740-х рр. зв’язок між її сином Григором Орликом та мазепинцями Ф. Мировичем, Ф. Нахимовським.

До жовтня 1714 року П. Орлик з родиною, козаки, шведські вояки з Карлом ХІІ перебували в Бендерах. За умовами Адріанопольського мирного договору 1713 року укладеного між Московською державою і Туреччиною українські політичні емігранти змушені були покинути турецькі володіння.

25 жовтня 1714 року шведський король Карл ХІІ вирушив у свій славнозвісний рейд через усю Європу. З огляду на велику довіру до шведського короля й зобов’язання перед ним у подорож до Швеції відправився і Пилип Орлик разом із десятком старшин. Послідували за ним і його дружина Ганна і вся їхня велика родина: сини Григорій, Михайло і Яків та дочки Настя, Варвара і Марта.

Так наприкінці 1714 року закінчився бендерський період життя першої в історії української політичної еміграції, а разом із тим період перебування родини Орликів на території турецьких володінь. Від’їзд мазепинців - Орликів із Бендер започаткував новий етап у їхньому житті. Вони стали безсилими, нужденними й переслідуваними політемігрантами, які ще мали надію повернути Україні її незалежність та самостійність.

Їхали майже тим самим шляхом, що й Карл XII зі своїм оточенням: через Угорщину до Відня, з Відня до Штральзунду. Матеріальне становище родини Орликів було дуже скрутне. Перебуваючи у Європі, у Відні, бракувало грошей навіть на дорогу; вони не мали ні коней, ні повоза. До Штральзунда прибули в травні 1715 р. з двором, котрий складався з 24 осіб. В Штральзунді перебували не довго з огляду на облогу фортеці. Українських емігрантів поміщено на острові Рюґені, де в Орликів народилася ще дочка Марія, а потім відправлено в саму Швецію. Гетьман отримав помешкання в Кристіянстаді, у затишному і напрочуд мальовничому містечку на півдні Швеції. Невелика група українців пробула у скандинавській країні з 1715 до 1720 рр. За наказом короля Карла ХІІ український гетьман мав бути «з почестями прийнятий і розміщений». У реєстраційному списку м. Крістіанстада за 1716 рік зазначається, що «козацький воєначальник Орлик» проживав у гостинному дворі під номером 121 (нині це південна частина кварталу «Shapphanen»). Фінансові клопоти становили для родини Орликів, як і для інших політичних емігрантів найбільшу проблему.

П’ять років, що провів П. Орлик у Швеції зі своєю родиною і двором, спочатку в Крістіанстаді, а потім у Стокгольмі, були справді безвідрадно тяжкі. Кароль XII, перебуваючи в Лунді, наказав виплачувати П. Орликові 13.000 срібних талярів щорічно; але з цієї суми треба було видавати щороку 4.072 талярів на утримання офіцерів і урядників, так що для Орлика і його родини залишалося ледве 8.000 талярів. Цього було замало і не вистачало навіть „на хліб, дрова та світло». Кредитори не давали перепочинку і вони були змушені просити грошей. А між тим призначену суму, через погане фінансове положене Швеції, виплачували не точно або не платили зовсім. Бідний гетьман для утримання своєї родини був змушений заставити в купців в Крістіанстаді державні клебноди (булаву, бунчук і т. п.), а в Стокгольмі позичив гроші, заставляючи діамантовий перстень і золотий хрест. Про це ми дізнаємося зі написаної ним самим спеціфікації, від 23 грудня 1719 р. королівській раді.

А тут ще підростали діти і треба було про них турбуватися. З особливим жалем, з болем у серці зверталася дружина гетьмана Ганна в 1717 р. до шведського канцлера фон Мюллерна з проханням про інтервенцію перед Карлом XII, вказуючи на те, що її старша донька панна на виданню, але без посагу, а тому і без женихів. Повнолітньою буде скоро і друга донька і опиниться в тім же положеннi, що й перша. Два старші сини теж вимагають відповідної «едукації». Хоч від короля і здобуто дозвіл на прийняття їх в Упсальську Академію, та нема засобів, щоб їх там утримувати. Спроба позичити на це грошей у купців не вдалася, і сини знаходилися вдома. Найстарший син Григорій мав вступити в університет в Упсалі. Вони були змушені відмовитися від цих планів, тож син студіював в Лунді. Для доньки Варвари П. Орлик запросив учительку француженку з Лунду.

У цьому тяжкому становищі Ганна Орлик, намагалася всіляко допомагати своєму чоловіку, опікувалася і їхнім матеріальним становищем, про що свідчать її численні листи із проханням про грошову підтримку їхньої родини та нові позики.

Розміщення великої родини та слуг вимагало відповідних житлових умов, які були досить незручні, некомфортні та обмежені. Домашні побутові обставини родини українських вигнанців у Крістіанстаді висвітлені в листі П. Орлика до Міллєрна від 20 грудня 1716 р.: «видячи ті невигоди, які ми терпимо в теперішнім мешканю — старім, вохкім і підупалім, з трьома всього покоями, в котрих міститься вся моя родина, слуги і служниці, через що четверо з слуг, не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходять нужденне пристановище в день на кухні, а в ночі в стайні. …»

Перебуваючи на чужині, далеко від своїх рідних, не полишала Ганна Орлик опікуватися і долею своїх родичів. В листі до Міллерна (12 жовтня 1717 р.), скаржилася, що її рідна мати, „по позбавленю всього майна і дібр до остатної сорочки, була заслана на московські слободи в монастир". В тім самім листі, Ганна Орлик згадує, що жінки і діти її трьох братів — Герциків „сидять в тюрмі і мусять випрошувати кусник хлїба“. Тому Пилип Орлик постійно клопотав перед шведським урядом аби полегшити тяжку долю рідні своєї дружини і її сивоволосої матері, своїх соратників та прибічників, щоби їм повернули волю, майно та всі інші достатки. (лист до Міллєрна (з 8грудня 1717 р.)

Справи родини Орликів, як і решти українських політичних емігрантів, значно погіршилися, коли 30 листопада 1718 року під час облоги норвезької фортеці Фредрікстен був убитий шведський король Карл ХІІ. В останніх числах жовтня 1720 року П. Орлик з родиною вирішив покинути Швецію, дістатися ближче до запорожців, які облаштували з дозволу турецького султана Січ в Олешках (на турецькій території, зараз Херсонська область).

11 жовтня П. Орлик покинув Стокгольм на завжди. Залишивши Швецію,

П. Орлик одразу опинився в стані переслідуваного. Резиденти і шпигуни Петра І влаштували буквально полювання за ними, щоб схопити і доставити в Московію. Родина його залишилася у Вроцлаві, схована в монастирях, під опікою і охороною барона Менніха. Старший син Григір Орлик був прийнятий польським королем до саксонської гвардії. Організовувались часті напади на помешкання Орликів у Вроцлаві, Бреславлі.

У Бреславлі родину врятував далекий родич – барон Орлик. За таких обставин, Пилип Орлик, щоб не наражати на небезпеку родину, вирішив їхати на південь сам. Перед від’їздом, задля безпеки, він перевіз свою родину у Краків. У лютому 1722 р. родина його була вже тут: дружина Ганна Герцик у францисканському монастирі, а діти - у бернардинському. Як виявилося в останнє бачився П. Орлик з дружиною Ганною 17 лютого 1722 року в Кракові, перед від’їздом до Туреччини.

Ганна Орлик навіки розлучилася зі своїм чоловіком, залишаючись на самоті та не маючи з ним, що перебував у далеких Солоніках, місяцями або й довше комунікації. Їй залишалося лише чекати на листи, які були невеликими проявами надії на те, що її чоловік живий.

Під час довгого перебування в Кракові її матеріальне становище було вкрай скрутне, бо ні чоловік, ні старший син Григір не в змозі були їй допомогти. Про це свідчать її листи до шведського короля 1730 року, якi передала її донька Варвара у Стокгольмі на початку 1731 року. 3 листів Ганни Орлик до шведського короля Фридерика від 6 серпня 1730 p.: «Я певна, що велика і героїчна душа Вашої Величности глибоко зворушиться сльозами бідної матері, котра попала в крайню бідність, а її чоловік в безвідрадне вигнаннє серед невірних; і то все виключно за те, що вони посвятили своє життя, майно і свободу свому запалу і незломному привязанню до шведського королівства і особи славної пом’яти небіжчика короля Карла ХІІ».

Свою долю несла Ганна Орлик чи в купі зі своїми близькими, чи розлучена з ними, як бездоганна мати і дружина, що користалася щирою любов’ю чоловіка і дітей. Побожна, розсудлива і цілком віддана вихованню дітей, вона очевидно вміла створити таку теплу родинну атмосферу, що всіх Орликів, хоч і розкиданих в різних частинах світу, так тісно між собою в’язала. В кращих українських традиціях того часу, їй вдалося виховати сина Григора Орлика на визначного діяча закордонної України, справжнього поборника української незалежності, який залишався вірним козацьким традиціям. Не чужа їй була і громадсько-політична діяльність. І. Борщак охарактеризував її «вірним приятелем свого чоловіка», готовим нести жертви для його політичних планів. Саме Ганна Орлик стримувала свого чоловіка від неоправданого оптимізму у зносинах із московською стороною. Перебуваючи в Кракові, вона допомагала Пилипу Орлику підтримувати зв’язки iз Салонік через Польщу з різними політичними діячами.

І. Борщак подав французьку копію її листа до Григорія від 8.10.1751 року, який свідчить про те, що ця жінка дуже добре розбиралася в тодішній політичній ситуації. Але матеріальні злидні переслідували її й далі. Проживаючи з донькою в Станіславові (тут вона була ще в 1750 рр.) вона мусила десь на початку 1741 року заставити одному жидові дещо зі свого одягу і в наслідок цього тяжко захворіла на лихоманку.

Лише тільки уявити, що відчувала і, що відбувалося в серці цієї мужньої жінки-матері, що пережила смерть двох дітей (Якова та Михайла), розлуку з чоловіком, вигнання та постійні злидні. І тільки у 1747 році її матеріальне становище трішки покращилося, коли шведським королем було призначено їй та її донькам невелику річну пенсію у 600 платен, про що згадує у своєму листі Григір Орлик від 20 вересня 1747 року до шведського короля

Фредрика І.

Прожила Ганна Орлик понад сімдесят років, померла не раніше 24 січня 1752, з яких тільки двадцять чотири з коханим чоловіком. Останні роки життя провела разом із доньками Варварою та Маріанною у Станіславові. У 1752 році ще отримала метрику про хрещення сина Григора в Батурині, опікувалася онуками, займалася громадсько-політичною роботою.

Крізь усе своє життя українська політична емігрантка, полтавка Ганна Орлик (Герцик) зберегла образ відданої жінки - «вірного приятеля свого чоловіка», жінки- матері, відданої вихованню своїх дітей та ідеям Незалежної Вільної України!

Матеріал підготувала завідувачка відділу

науково-просвітницької роботи ДІКЗ «Поле Полтавської битви» Є. Щербина