Евген Маланюк: дорогою втрат і сподівань

31.01.22, 10:32

Його наскрізна риса – консеквентність – послідовність. Тоді як, на його безпомильну думку, непослідовність – «наймарнотніша риса українців», які спалахують і гаснуть, недоборовшись, кричать про мир, недовизволившись, поспішають у нове рабство... Кинувшись у вир боротьби, раптом сходять на лінію «найменшого опору», на «сподіванки на поміч», на «рабські мрії про ідилію». Все це Евген Маланюк називав ПОРАЗКОЮ.

Найнещаднішій у своїй критиці, й, водночас, можливо, й найпалкішій у своїй любові до України, поет, філософ та воїн Евген Маланюк народився 1 лютого 1897 року на Херсонщині. Він пишався тим, що його прізвище зустрічається ще у козацьких реєстрах часів Хмельниччини.

ВОЇН. Під час Першої світової війни Маланюк командував на фронті кулеметною сотнею, а від листопада 1917 року служив в Армії Української Народної Республіки. Старшина Генерального штабу Армії УНР службу закінчив у 1920 році ад’ютантом командувача Дієвою армією і після поразки УНР разом з військом відступив на територію Польщі... «Чому програють війни?», – запитував воїн і мислитель. І сам відповідав: «Ми програли Визвольну війну, бо ми її майже не «грали». Ми не хотіли воювати». Це про українсько-російську війну 1917-1920 років… А про внутрішню драму розлучення з батьківщиною у поетичних рядках:

ПОЕТ. У таборі для інтернованих вояків біля польського міста Каліша Евген Маланюк разом із поетом Юрієм Дараганом заснував літературний журнал «Веселка», в якому вперше опублікував свої вірші, першу ж збірку «Стилет і стилос» видав 1925-го року. Входив до літературної групи «Вісниківська квадрига», яка гуртувалася навколо редагованого Дмитром Донцовим журналу «Вісник», був одним із організаторів літературного гуртка «Танк», тісно співпрацював з поетами Наталією Лівицькою-Холодною, Юрієм Липою, Оленою Телігою та іншими... Палкий патріот та ніжний лірик, Маланюк почав писати вірші тринадцяти років та видав 13 збірок поезій.

ФІЛОСОФ. Одним із його найбільших ворогів були не лишень ті російські армади наступ, яких він відбивав за доби УНР… У своїх численних публіцистичних статтях та історіософських есеях, згодом зібраних у двотомній «Книзі спостережень», Евген Маланюк досліджував властивий багатьом українцям «комплекс малоросійства», прояви якого вбачав у переважанні у своїх співвітчизників чуттєвості над інтелектом, у байдужості до свободи, у браку відповідальності і дисципліни, та у відсутності національної гідності і самоповаги. «Малоросійство – це не політика і навіть не тактика, лише завжди апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм». Він бачив цю капітуляцію повсюдно, переживав її до надриву і пророкував: «це є та проблема, що першою встане перед державними мужами вже державної України. І ще довго, в часі тривання й стабілізації державности та проблема стоятиме першоплановим завданням, а для самої державности – грізним мементо (нагадуванням). Малоросійство-бо – наша історична хвороба… Її треба буде довгі-довгі десятиліття ізживати».

ЕВГЕН МАЛАНЮК. Україна… Польща… Чехословаччина… Німеччина... США… Ностальгія повертала пам’ять у дитинство – і йому снилися сни, в яких являлися рідні, оживали картини загубленого в часі життя. Він записував свої сни, а одного разу занотував: «Що таке смерть? – лише повернення додому в Новоархангельськ. Де зустрінуть Мама, Дід, Бабуся, Батько, стара фіртка і старі сіни… Поворот до дитинства, родини, дому й роду. /нерозб./ замикається». Його земне коло замкнулося в лютому 1968-го. В Україну Евген Маланюк зміг повернутися лише 1989-го. Добірками віршів і книгами.

Цей допис до 125-річниці від дня народження воїна, поета, філософа Евгена Маланюка підготували бібліотекарі бібліотеки-філіалу №1 Полтавської МЦБС.

Знаймо, бо ми того варті!