Можливо його безмежна віра в торжество оновлень була даремною? І він помилявся, проповідуючи революційні зміни в літературі, оголошуючи війну традиціям. А його впевненість у нескінченності та незнищенності своїх власних сил була наївною… Свого часу українські футуристи захопилися червоною мрією: вона ще довго протривала, перетворившись в страхіття, життя ж мрійників-футуристів обірвалось значно раніше... Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться!.. Найбільшою мрією Данила Шкурупія було дати синові гарну освіту: Юрко закінчив 2-гу Київську чоловічу гімназію, рік провчився на медичному факультеті Київського університету, після того – ще два місяці в Київському інституті зовнішніх зносин. Проте ідеологічні дискусії та мистецькі експерименти, які «кидали виклик всьому старому і міщанському», його приваблювали більше. Після короткої спроби попрацювати у батька на залізниці він остаточно обирає творчість. Тим більше, що в українському літературному середовищі хлопець уже мав певний авторитет – ще з гімназії Жора Шкурупій потрапив у редакцію газети «Більшовик», де познайомився з Валер’яном Поліщуком і пристав до його групи «Гроно». Серед тогочасних літераторів він був наймолодшим – йому щойно виповнилося 17 років… Восени 1921 року до Києва приїхав Михайль Семенко, і світ перекинувся догори дригом, а юний Жора стає членом першого футуристичного об’єднання «Фламінґо»: замість імені Юрій, Георгій чи Жорж, як на французький манер називали його друзі, бере собі коротке і звучне – Ґео, а для визначення українського поетичного авангарду пропонує неологізм «панфутуризм» (на противагу російському футуризму, щоб підкреслити що наш футуризм – більший, всеохопніший). На обкладинці його першої збірки стоїть: король футуропрерій Ґео Шкурупій. За якихось 12 років творчості він встиг видати щонайменше 20 книжок поезій, оповідань і памфлетів. Як і більшість літераторів того часу, Ґео Шкурупій був учасником багатьох літературних об’єднань, які з’являлися і зникали, трансформувалися, змінювали назви та декларації намірів: «Комкосмос», Аспанфут, АсКК, ВАПЛІТЕ, «Нова генерація». Брав участь у багатьох літературних диспутах, декларуючи нові мистецькі принципи в літературі й нещадно критикуючи неокласиків за їхню вірність класичним традиціям. Багато за що брався і все йому вдавалося: працював редактором і сценаристом на кінофабриці, редагував альманах «Нова генерація», у якому вперше був надрукований сценарій «Землі» Олександра Довженка, працював в редакції урядової газети… Багато чого Ґео Шкурупій зробив в українській літературі вперше. Йому мало було першої книжки сюжетної прози «Штаб смерти», першого експериментального роману «Двері в день», він створює перше детективне оповідання «Провокатор», стає одним із перших співців Києва в українській поезії та прозі… Мрії про всесвітнє панування вільної людини та нового порядку, який принесла «пролетарська революція», розбивалися об реалії життя. Ідеологія вичавлювала поезію із мистецтва. Чим далі, тим частіше на нові твори Ґео Шкурупія можна було натрапити не в книгарнях, а добірками, виключно в… періодичних виданнях. Як держслужбовець найнижчого штибу, 1930 року Ґео Шкурупій із роботящими бригадами “колективізаторів” у шкірянках проїхався українськими селами. Комуністичного космосу й гадки вже не було. Власними очима спостерігав дикунські хлібозаготівлі. Повернувшись із відрядження у селянське пекло, трохи оговтавшись, Ґео Шкурупій створив поему «Зима 1930 року». Голодомор, самогубство Хвильового та Скрипника, арешти в літературному середовищі. 3 грудня 1934 року прийшли й до Ґео Шкурупія. Його звинуватили у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Можливо, йому не подарували сатиричного роману «Жанна батальйонерка»? Чи згадали «Зиму»? Хто скаже, що в голові ката діється?.. Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства. Ніхто ніяких пояснень не те що не слухав – а навіть не чекав: його засудили до «10 років ув’язнення у виправно-трудових таборах з конфіскацією майна». Дружину Варвару Базас із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва. Самого ж обвинуваченого заслали відбувати покарання на Соловках. Однак і 10 років таборів радянському режиму видалося забагато. Уже через три роки, 25 листопада 1937-го особлива трійка засудила до розстрілу велику групу арештантів Соловецької тюрми – 509 осіб разом зі Шкурупієм. Вирок було виконано 8 грудня 1937-го. За 19 років кримінальну справу Ґео Шкурупія було переглянуто, а його самого – реабілітовано (посмертно). Цей допис до ювілею письменника підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. 20-то квітня 1903 року – в Бендерах в сім’ї Данила Шкурупія народився син. Його назвали Георгій, тобто, Юрій. І навіть у дорослому віці до нього не зверталися Георгій Данилович, а лише Ґео, у крайньому разі – Жора… Мав він сумні тернові очі, було в ньому щось – чи то від короля, чи то від святого… Знаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України