Велика Північна війна 1700-1721 рр., розпочавшись на берегах далекої Балтики, охопила території таких сучасних країн як Швеція, Україна, Росія, Білорусь, Польща, Латвія, Литва, Естонія, Фінляндія, Норвегія, Республіка Молдова, Туреччина. Проте варто задуматися не тільки про політичний, економічний та військовий аспект війни, яка тривала 21 рік, але й про соціальне становище населення, про ті колосальні втрати, які понесли ці країни в ході проведення бойових дій. Вона лягла великим тягарем на плечі звичайного простого люду. Серед яких долі не лише військових-чоловіків, але й жінок та дітей. За ними зруйновані долі, життя, скалічені війною: втрата близьких, утрачене здоров’я, самотність і нестерпна пам’ять років проведених у рабстві.
Записи шведських жінок-мемуаристок сьогодні зберігаються в архівах Швеції та Росії відтворюють обличчя цієї війни… жахливе, спотворене, вкрите людськими стражданнями.
На цій війні жінці довелося стати чи то солдатом, як, наприклад, історія Ульріки Елеонори Столькхаммер, шведської жінки – капрала, яка служила у війську Карла ХІІ під виглядом чоловіка; вірною супутницею чоловіка, котра супроводжувала його під час військових походів чи то рабинею, заручницею долі, яка змушена була підкоритися війні та її порядкам.
Сотні скалічених жіночих доль, яких продавали на московських та турецьких ринках, передавали з рук у руки, як звичайнісінький товар; над ними глумилися, знущалися та гвалтували, вони були змушені пройти сотні кілометрів справжнього пекла військового полону та рабства. Але найбільше за все у цих жіночих історіях вражає їхня жага до життя, їх мужність та витривалість, прагнення вижити за будь-яку ціну…
Історія нашої героїні Луїзи фон Бургхаузен розпочалася у 1698 році з моменту її народження у м. Нарва, в шведській Естонії. Їй, як і багатьом народженим у цей період довелося відчути на собі тягар Великої Північної війни, на порозі якої була вся Європа.
Луїза фон Бургхаузен (1698 - 20 січня 1733) - шведська мемуаристка, яка прославилася історією свого життя та перебуванням у полоні в Московській державі під час Північної війни. Її декілька разів продавали як рабиню, перш ніж вона врешті-решт здобула свободу та повернулася на свою Батьківщину.
Вона була однією з п’яти доньок шляхетного шведського майора Густава фон Бургхаузена та Маргарети фон Брундерт. Її батько брав участь в обороні міста, коли його захопили московити після битви під Нарвою (1704 р. ). Батьки та сестри Луїзи потрапили в полон як військовополонені та були відправлені до Сибіру.
Під час хаотичного пограбування міста Луїза була відокремлена від сім’ї та взята в полон московським солдатом. Відтепер вона призначалася бути подарунком високопоставленому офіцеру. На той момент це була звичайна практика для солдат і військових брати в полон цивільних осіб, яких вони продавали як рабів на рабовласницьких ринках у Московії та Османській державі. По дорозі до московського табору інший солдат захотів заволодіти Луїзою, але не отримавши на це згоди, поранив її шаблею в груди. Від нестерпного болю та криків вона втратила голос та свідомість. Так розпочалася історія її полону.
Перший володар…
Луїзу відправили до Москви і подарували московському генералу князю Анікіті Рєпніну. Він відправив її в жіночий монастир, щоб вона змогла прийняти православну віру, але, не розуміючи мови, постійно зазнавала побиття як язичниця. Через три місяці Луїзу звільнили з монастиря завдяки втручанню матері князя, яка заступилася за неї, проявивши материнські почуття. Однак дружина князя, Прасковія Наришкіна, підозрювала її у шпигунстві за приватними справами їхньої сім’ї і тому часто зневажливо ставилася до неї та знущалася. Одного разу Наришкіна віддала наказ повісити Луїзу догори ногами в саду, що могло навіть вбити її, якби не втручання матері князя.
Луїза повинна була супроводжувати князівську родину в Україну в 1709 році і бути свідком маршу полонених шведів під час тріумфу царя Петра І в Москві. У 1710 році вона вийшла заміж за камергера князя, шістнадцятирічного шведа Йохана, полоненого і вихованого в православній вірі. У Луїзи народилася донька, яка померла через шість тижнів після народження. Чоловіку теж не судилося прожити довго, він невдовзі помер від пострілу в ногу під час бою у 1713 році.
У тому ж році князь Дмитро Кантемир, господар з Молдовії, союзник Московії в той час, відвідав Москву разом зі своєю сім’єю. Під час візиту до Рєпніних його дружина Кассандра Кантакузен подарувала княжні Прасковії діамант; за що та подарувала Луїзу княжні Кантемир як подяку.
Другий господар…невдала спроба втечі
Доля знову була неприхильною до Луїзи. Княжна Кантемир померла і
в намаганні здобути місце у княжому дворі Луїзу намагалися отруїти, але завдяки вчасно наданій медичній допомозі її врятували. Коли вірменський капітан попросив принца подарувати йому Луїзу за дружину, вона втекла і за порадою знайомої шведки, зайнятої при дворі, шукала притулку в домі англійського купця у німецькому кварталі Москви.
Англійський купець відправив її до Архангельська, щоб вона отримала освіту в протестантській релігії та вивчила німецьку мову. Через сім тижнів про неї дізналися. Вона була заарештована поліцією і відправлена назад до князя Кантемира.
Щоб покарати Луїзу, їй закували руки і ноги, а цвяхи забили крізь взуття, щоб їй було важко ходити, від чого її ступні і ноги набрякали. Вона була змушена працювати - прати білизну в кам’яній кухні, настільки холодній, що її руки вкривалися льодом. Луїза замерзла б до смерті, якби не доньки князя Марія Кантемир та Смарагда, які підкупили охоронця, обкладали її ланцюги тканиною, щоб вони не видавали жодного звуку, і вночі забирали її до своєї спальні.
Сибір…зустріч із рятівником
У 1714 році князь Кантемир поїхав до Санкт-Петербурга, залишивши своє господарство під наглядом капітана Іванова та його дружини. Дружина Іванова вивезла Луїзу разом з двома іншими рабинями з Фінляндії та Нарви на ринок рабів у Москві і продала їх усіх. Фінка продали вірменину, жінку з Нарви - московському клерку, а Луїзу - турецькому купцеві. Її продали за відрізок дамаску (декоративної тканини), віяло та незначну суму грошей, посадили серед товарів у сани торговця, де в основному були складені килими та пригрозили побиттям, якщо вона закричить, і повезли до Тобольська в Сибір. Під час подорожі вони проїжджали через Солікамськ, але Луїза тоді не знала, що це місто, де жили її батьки як військовополонені.
У домі турецького купця в Тобольську Луїза була змушена виконувати важку роботу, її жорстоко били щоразу за найменшу провину чи помилку.
Однак Тобольськ був містом у Сибіру, де розміщувалася найбільша колонія шведських військовополонених, яким було дозволено жити там досить вільно. Луїза змогла встановити контакт зі шведкою, яка порадила їй звернутися до шведського лейтенанта Магнуса Вільгельма Спренгтпортена. Спренгтпортен потрапив у полон під Нарвою одночасно з Луїзою, йому вдалося втекти, але потрапив у полон у Полтавській битві , очолив повстання в Казані і був ув’язнений на сімнадцять місяців. Пізніше Луїза зізналася, що він був її "найбільшим рятівником поряд з Богом".
Рабиня-втікачка
Одного разу вона вийшла з дому турка у супроводі охоронця, щоб купити шовк на ринку. Тим часом, коли охоронець відволікся на спортивну гру, Луїза змішалася з натовпом і встановила контакт із Спренгтпортеном, який відвів її до свого друга Маттіаса Йохана Ройтеркрони, де вона переховувалася одинадцять тижнів. Далі їй доводилося переховуватися у різних будинках, ховатися під ванною в підвалі, прикидатися хворою, видавати себе за чоловіка, постійно тікати.
Удача нарешті була прихильною до неї, їй вдалося врятуватися. У пошуках можливості повернутися до своїх батьків їй допоміг шведський священик Андерс Бергнер та шведська дворянка Анна фон Кнорінг, яка змогла отримати перепустку для Луїзи як її племінниці. Далі її шлях проліг до Солікамська, де вона була направлена священиком шведської армії Крістоффером фон дер Хайде до своїх батьків у шведській колонії Різдвяного ранку 1718 року.
Життя після полону…повернення у Швецію
Тепер Луїза була нарешті зі своїми батьками. Усі її сестри вийшли заміж за офіцерів. Батьки наполягали, щоб вона вчилася лютеранству, яке проповідував священик шведської колонії Ларс Сандмарк. У 1720 році батьки змусили Луїзу вийти заміж за старшого від неї на тридцять років священика, що вона зробила "з дитячою слухняністю". Коли шведських в’язнів звільнили після закінчення війни в 1721 році, вона пішла за своїм чоловіком до Швеції, де він був призначений вікарієм в Нюрунді в Медельпаді.
Сучасники розповідали , що Луїза наповнила свій дім щирістю та добротою до інших. У 1729 році вона стала вдовою, а в 1731 році вийшла заміж за наступника свого чоловіка Петруся Сундберга (у той час була заведена така практика збереження вдів). Вона померла бездітною в 1733 році через поганий стан здоров’я, після довгих років проведених у рабстві.
Історія Луїзи фон Бургхаузен була записана згідно з її розповідей і прочитана на її похоронах. Зараз вона зберігається у національному архіві Швеції.
Луїзі судилося прожити лише 35 років! У дитинстві вона потрапила в полон, де змушена була провести більшу частину свого життя та витерпіти всі тортури й муки рабства. Прагнення до життя цієї жінки вражає й змушує нас замислитися над ціною людського життя та його цінностями.
Цінувати кожну хвилину, прожиту у мирі та спокої, любові до своїх рідних та оточуючих, у вільній та незалежній державі, мабуть, у цьому і заключається найбільше щастя!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України