Швеція посідає одне з перших міст у світі серед країн, де громадяни поважають цінності гендерної рівності: ідею про те, що чоловіки та жінки мають рівний доступ до влади, гідної винагороди за працю та впливу у суспільстві. Очевидно, що гендерна політика сучасної країни, якій шведській уряд приділяє особливу увагу, мабуть, взяла свій початок у далекому XVIII ст.

Сьогодні рубрика #музейонлайн присвячена малодослідженим персоналіям Великої Північної війни.

Її називали «АМАЗОНКОЮ КАРЛА ХІІ», довгий час приймали за чоловіка, називаючи Вільгельмом Едстедтом. УЛЬРІКА ЕЛЕОНОРА СТОЛЬКХАММЕР - жінка - шведський капрал, яка служила у війську під час Великої Північної війни і постала перед судом за те, що неофіційно видавала себе в армії за чоловіка і вийшла заміж за жінку, збентеживши самого Шведського короля.

Велика Північна війна - докорінно змінила долю багатьох країн-учасниць цього конфлікту, перекроїла політичну карту Європи і визначила її подальший розвиток. За сотні років зацікавленість істориків до цієї події не згасає, тому, що вона має багато не розгаданих таємницьі не розкритих аспектів. У сучасній історичній науці велика увага приділяється, зазвичай,військовим і політичним проблемам війни, проте мало згадується доля простих людей, життям яких творилася ця подія. Маємо віддати належне у дослідженні і вивченні цього питання шведському історику Петеру Енглунду, який у своїй книзі «Полтава: Розповідь про загибель однієї армії» через долю простих людей відтворив події Великої Північної війни і Полтавської битви. Завдяки використаним архівним документам: щоденникам, листам, особистим нотаткам каролінців, - можна дізнатися про маловідомі аспекти не тільки цього військового протистояння, але й суспільні тенденції та віяння тієї доби. З огляду на це актуальною у вивченні історії Великої Північної війни залишається проблема «жінки та війна», їх участь, роль у цьому військовому конфлікті.

Доля жінки тієї епохи складна, суперечлива, а часом жахлива. Одні змушені були залишитися вдома і покірно чекати повернення своїх чоловіків з війни, лише віддано писати і отримувати листи з території проведення бойових дій, беручи на себе увесь тягар ведення господарства і рутину повсякденного життя. Інші, навпаки, скрізь вірно слідували за своїми чоловіками. Загальновідомим є той факт, що під час Великої Північної війни шведську армію супроводжувало 1700 жінок і дітей, які переносили весь тягар війни разом зі своїми чоловіками та всією шведською армією. Особливо серед офіцерів було заведено брати із собою в похід цілу родину – дружину, дітей, служників. Навіть простих солдат могли супроводжувати їхні родини. Напередодні Полтавської битви на південь від Пушкарівки розташовувалася більша частина шведського обозу, де і знаходилися дружини, служниці, діти.

Дехто з жінок ставав заручниками цієї війни і змушений був відчути на собі весь страх, страждання, загублену молодість і жорстокість,адже потрапляли до полону і були серед військовополонених,яких продавали як живий товар на ринках рабів у Стамбулі чи Москві. Наприклад, у 1710 р. посол Швеції у Туреччині Томас Функ регулярно відвідував аукціони рабів у Стамбулі, щоб викупити шведських громадян, і зазначив, що їм вдалося звільнити «доньку столяра» з Нарви, «дружину капітана» й цілу родину Андерс Джонссон. Але коштів не завжди було достатньо, щоб викупити всіх.

Іноді траплялися й курйозні, особливі події, які спонукали жінок йти на війну. Такі випадки досягли свого піку на поч. XVIII ст. в результаті тривалих воєн у Європі. Каролінське військо не було винятком. Серед військовослужбовців траплялися жінки, які одягали військову форму і видавали себе за чоловіків. Сучасні історики називають їх «амазонками Карла ХІІ». Далі мова піде про непересічну жінку тієї доби, історія якої стала, ймовірно, однією із найвідоміших і шокуючих серед каролінських доль цього періоду. Ульріка Елеонора Столькхаммер (1683-1733) – жінка, шведський капрал, служила у війську під час Великої Північної війни і постала перед судом за те, що неофіційно видавала себе в армії за чоловіка і вийшла заміж за жінку. Вона стала об’єктом досліджень, героєм літературних п’єс, театральних постановок та мистецьких виставок. Ульріка народилася у родині лейтенант-полковника Йогана Столькхаммера (1653-1711 р.) і Анни Бріти Луд (пр.1699). Точна дата її народження невідома, оскільки церковні документи того періоду не збереглися. Датою її народження вважається 1683 рік, оскільки на момент смерті у 1733 році їй було 50 років. У неї було 5 сестер, а її батько був ветераном війни, але фактично знищив сам себе після виходу на пенсію у 1702 р. Вона росла у батьківському маєтку Стенсьо (Stensjo). Пізніше Ульріка заявляла, що їй більше подобалося виконувати завдання, які давали чоловікам, що вона не вивчила жодного із завдань, які зазвичай притаманні жінкам. Люди, які бачили її на полюванні і під час верхової їзди говорили: «шкода, що ти не чоловік, твої таланти краще б знадобилися у світі». Батько Ульріки мав велику заборгованість, тому після його смерті у 1711 р., вона і її 5 сестер залишилися без засобів існування, а сімейний маєток віддали під заставу. Сестри сподівалися на щедрість родичів, але даремно. Тому протягом чотирьох років після смерті батька всі її сестри вийшли заміж. Ульріка, яка спостерігала, як її сестри вступають у вимушені шлюби, не хотіла одружуватися і у березні 1713 року перевдягнулася в одяг свого батька, вкрала коня і втекла із дому. Ульріка взяла собі ім’я Вільгельма Едстедта і мріяла записатися до армії. Довго шукаючи можливість вступити до війська, їй довелося працювати то накривачем столу для губернатора Маннерборга в Або, то слугою в охороні лейтенанта Каспера Йохана Берча.

Ульріка Елеонора Столькхаммер 15 жовтня 1715 р. під іменем Вільгельма Едстедта нарешті вступила до війська як артилерист у Кальмарі. Вона не брала участі в активних бойових діях, так, як була відправлена в Кальмарський гарнізон, який не був задіяний у бойових діях Великої Північної війни. Тим не менше, вона досягла успіхів у кар’єрі і отримала звання капрала. Говорили, що вона віддавала перевагу знімати кімнату, а не спати у казармі. Це було дозволено і прийнято у ті часи, хоча дещо і незвично для простих солдат, які, зазвичай, вважали за краще не витрачати свою мізерну платню на спеціальні спальні місця.

У новорічну ніч 1716 року вона заручилася із служницею на ім’я Марія Льонман і одружилася з нею 15 квітня того ж року. Пізніше повідомляли, що Льонман вважала Едстедта «безсильним», але це її цілком влаштовувало, оскільки вона була жертвою зґвалтування. Врешті-рештУльріка вирішила відкрити свою таємницю і розповіла Марії про свою жіночу стать. Незважаючи на це,вони продовжували жити щасливо у шлюбі, який згодом назвали «союзом духовної любові». Ульріка обіцяла залишити армію, але виконала це тільки 25 серпня 1726 року. Зрештою, Ульріка Елеонора була змушена просити допомоги у своєї заможної тітки, вдови покійного дядька, поміщиці Софії Драке, яка розмістила Столькхаммер у своїх родичів у Вермланді, щоб вона мала змогу поступово звикати знову носити жіночий одяг. Марія Льонман отримала притулок в особняку Софії Драке за межами Вермланда у Смоланді. Одного разу подружжю навіть вдалося зустрітися, але джерела не згадують, за яких обставин відбулася ця зустріч.

Чутки про Ульріку Столькхаммер ширилися дуже швидко. Відповідно до чинного закону, виставляти себе за представника протилежної статі було серйозним релігійним злочином, який карався смертю. І тому влітку 1728 р., за порадою своєї родини, наша героїня переїхала до Гельсінгера, що в Данії, написала лист-сповідь до шведського уряду й попросила про помилування у шведського короля тільки через те, що «її слабка стать з найглибшою смиренністю, вірністю та непохитністю 10 років служила шведській короні». 10 лютого 1729 р. Ульріку Елеонору Столькхаммер і Марію Льонман судили у Кальмарі. Проте суд Кальмару не знав, за яким звинуваченням вони мали бути притягнуті до кримінальної відповідальності і консультувалися з Верховним судом Єнчопінгу. Після вивчення Біблії і тривалих консультацій, Столькхаммер звинуватили в тому, що вона «порушила Божий порядок», одягнувшись у чоловіка та зробивши насмішку над шлюбом. Вона зізналася, що її спонукала «сильна любов» до Марії і вирішила «жити й померти разом із нею». Як виявилося, на 14 день після їхнього весілля Ульріка зізналася Марії, що вона, можливо, «неправильна людина» і відкрила таємницю про себе. Марія спочатку дорікала їй, але пообіцяла невидавати, щоб не заподіяти Ульріці шкоди. Марія також зізналася, що ще більше полюбила її з того часу, як дізналася правду і молила Бога про те, щоб ця справа ніколи не розкрилася, щоб вони змогли бути одна з одною. Подружжя заперечели у суді, що вони мали будь-який сексуальний контакт, їм вдалося прожити подружнє життя протягом 10 років без чоловіків. Ульріка заявила «оскільки вона, дякуючи Богові, ніколи не мала розбещених думок і тим більше ніякої природної похоті, тому у неї не було потреби у спілкуванні із чоловіком». Суд навіть запросив акушерку для того, щоб перевірити чи повністю вона розвинена фізично.

Врешті-решт суд Гота виніс вирок: «цей шлюб порушив закон Божий і природу, але виправдав їх від звинувачення у гомосексуалізмі». Це змусило суддів сприйняти цей шлюб «найчистішим, духовним видом, союзом чесноти». 18 грудня 1729 р., Ульріку Елеонору Столькхаммер визнали винною у тому, що вона видавала себе за чоловіка і вийшла заміж за жінку. Це були злочини, що передбачали смертний вирок, але були обмежені місячним ув’язненням «на хліб та воду» з подальшим вигнанням із Кальмару. Марію Льонман засудили на 14 днів позбавлення волі за те, що не розкрила правду. 30 січня 1730 р. король Швеції Фрідріх І скоротив вирок У. Столькхаммер, усунувши покарання на «хліб та воду», а покарання Марії Льонман скоротили до 8 днів позбавлення волі. Відбувши покарання, дві жінки продовжили жити тихим життям у родичів Ульріки. Листи, які вони писали одна одній свідчили про взаємну любов. Ульріка померла у 1733 р. на 50-му році життя, а Марія служила домогосподаркою у родичів Ульріки, де і померла 16 травня 1761 р.

Це одна з небагатьох історій жінки каролінської епохи. Неординарність поведінки Ульріки і Марії збентежили не тільки суд, але й самого короля Швеції. Але, як бачимо, фактично вони були виправдані. Дійсно незвичне рішення для початку XVIIIст. Але це було у Швеції. На сьогоднішній деньШвеція посідає одне з перших місць у світі серед країн, де громадяни поважаютьідею рівності між чоловіками та жінками, мають рівний доступ до влади, гідної винагороди за працю та впливу у суспільстві, незалежно від статі, релігії, етнічного походження.