Важливою віхою в житті Короленка була його діяльність як громадянина. Він належав до численних доброчинних товариств. Живучи і працюючи в Петербурзі у 1896-1900 р.р., Володимир Галактіонович регулярно сплачував внески на користь товариства імені Т.Г.Шевченка для допомоги особам, що народилися у південних губерніях Російської імперії і навчалися у вищих учбових закладах Петербурга. У фондовій колекції музею зберігається пожовкла від часу квитанція цього товариства. Вона засвідчує, що 23 квітня 1900 р. прийнято як членський внесок від члена товариства В.Г.Короленка п’ять карбованців. Короленко не забував про своїх земляків-українців, допомагав їм, хоча жив іноді віддалено: доля закидала його на великі відстані від рідних міст (Сибір, Якутія, Нижній Новгород, Петербург). Можливо, письменник бачив у цих бідних студентах себе, молодого, юнака без життєвого досвіду, який щойно залишив провінційне містечко Рівне заради столичних вишів. Тоді, під час навчання у Петербурзькому технологічному інституті, не зважаючи на підробіток (виготовлення креслень, розфарбовування ботанічних атласів, приватні уроки тощо) юнакові доводилося голодувати. А сума в 5 карбованців, виявляється, була чималенькою, бо на ті часи прислуга в Петербурзі, правда, на всьому готовому, отримувала заробітну платню, що дорівнювала 2 карбованцям..
Інша збережена квитанція свідчить про те, що В.Г.Короленко 7 січня 1917 р.сплатив на користь Товариства допомоги населенню південих губерній Російської імперії 100 карбованців (в країні панувала інфляція, викликана подіями І Світової війни).
Своїм постійним обов’язком дружина письменника Євдокія Семенівна Короленко вважала звернення до письменників, поетів, літературних критиків з проханням надавати безкоштовно примірники своїх щойно виданих творів для громадських бібліотек. Листи писала так душевно й переконливо, що відмов майже не було.
Доньки Софія і Наталія наслідували славні традиції своєї родини. Ще в Нижньому Новгороді, зекономивши власні кишенькові гроші, дівчатка-підлітки влаштували на Різдво для дворових дітей ялинку. Для них принести радість іншим дітям було важливіше за власні потреби у солодощах чи дівочих прикрасах.
Старша донька Софія у 1941 р. зуміла вивезти в евакуацію одинадцять осіб, хоча пряме відношення до короленківської родини на той час мали лише троє людей: Софія Володимирівна, Наталія Володимирівна і онучка Софійка.
Добро вічне. І зараз його відгомін відчувається у спогадах, документах, листах, що ними так багата музейна колекція.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України