Доля родини Павловських
Доля родини Павловських доволі цікава, заплутана, в де чому трагічна і має доволі білих плям.
Рід Павловських походив з Польщі, а саме з Познані. В родині Франца-Ксаверія Павловського (батька Івана Францовича) було четверо дітей: син та три доньки. Син Іван (нар. 22 січня 1851 р.), доньки: Віра (нар. 1861 р.), Ганна (нар. 1865 р) та Ольга (нар. між 1851 й 1861 р. Відомості про долю Ганни відсутні. А от про долю Віри та Ольги є документи, що змальовують, хоча б частково, життя сестер. Вони поєднали свої долі з військовими.
Сам же Іван Францович мав п’ятеро доньок від шлюбу з Ольгою Олександрівною (в дівоцтві Несвіцька). Ольга Олександрівна рідна сестра відомого полтавського лікаря Олександра Олександровича Несвіцького.
До зрілого віку дожили тільки чотири доньки Павловських: Олександра (нар.26 січня 1886р.), Віра (нар. 4 травня 1888р.), Антоніна (нар. 13 лютого 1890 р.) та Любов (нар. 4 лютого 1894 р.). Надія (нар. 14 лютого 1892 р.) померла в дитинстві.
Зі спогадів П. Ф. Волошина-Петриченка, випускника кадетського корпусу, дізнаємося цікаві відомості про Павловського і його доньок. Далі мовою оригіналу. «Иван Францевич Павловский […] Женат, имеет четырех детей, все девочки и все хорошенькие…». Далі в своїх спогадах П.Ф.Волошин-Петриченко про доньок Павловського пише наступне: «… с целым выводком девиц является Иван Францевич Павловский. Его дочери на балах успеха не имеют. Еще бы: дочери Солона, Кабещанца, героя баллады с «бумагой»! А жаль! Потому что дочери его настоящие красотки, одна лучше другой, а две старшие, которым в мое время было 16 и 17 лет, в последствии были всеми признанные полтавские красавицы.» Згодом молодші доньки Павловського, Антоніна і Любов поєднали свої долі з випускниками кадетського корпусу.
Антоніна Іванівна одружилася з Володимиром Федоровичем Коваржиком, чехом за походженням. Володимир Федорович народився в Полтавській губернії в 1887 р. Був військовим. У Антоніни Іванівни та Володимира Федоровича Коваржиків був син Ігор.
Любов Іванівна була заміжня за Андрієм Міронцем. Відомості про цю родину мізерні. В Андрія і Любові народилися донька Ольга і син Ігор, котрі вже померли. Відомо, що Ольга Андріївна (1922 року народження) продовжила справу свого діда ставши вчителем. Довгий час вчителювала в школі № 1, деякий час була завучем цієї школи, звідси пішла і на заслужений відпочинок. Вийшла заміж за Павла Половко і в шлюбі у них народився син Віктор (1951 року народження).
Олександра Іванівна Павловська була у шлюбі з Леонідом Степановичем Пономаренком. У цій родині народилися четверо синів. Микола та Володимир – померли в дитинстві. Леонід Леонідович (нар. 1920 р.) ще десятикласником завоював звання чемпіона з шахів Полтавської області. З початком радянсько-німецької війни був призваний на фронт з другого курсу фізико-математичного факультету Київського університету, загинув у перші дні війни – в червні 1941 року. Останнім у родині Пономаренків народився 14 червня 1922 р. син Володимир, названий в честь померлого брата. Володимир Леонідович після закінчення середньої школи в 1940 р. був призваний до лав Червоної Армії. Учасник та інвалід радянсько-німецької війни, кавалер багатьох орденів також нагороджений медалями. Закінчив Ленінградське воєнно-інженерне училище і Воєнно-політичну академію ім.. В.І. Леніна. Полковник у відставці. Кандидат економічних наук. Володимир Леонідович Пономаренко одружений з Людмилою Олексіївною Шестухіною (нар. 1926 р.). Від цього шлюбу народився Юрій Володимирович Пономаренко, котрий в свою чергу має сина Володимира та доньку Тетяну. Тетяна підтримує родинні традиції, і як її прапрадід І. Ф. Павловський, також вчителює. У Тетяни є донька Катерина – прапраправнучка І.Павловського. Нащадки Олександри Іванівни та Леоніда Степановича Пономаренків проживають в С.-Петербурзі.
Цікава доля подружжя Пономаренків – Олександри Іванівни та Леоніда Степановича. Олександра Іванівна після закінчення гімназії навчалась на фельдшерсько-акушерських курсах, які успішно закінчила. Згодом довгий час працювала фельдшером і акушеркою в селах Вязивок та Тарандинці, а з часом в самих Лубнах. Там же побралася з Леонідом Степановичем Пономаренком. З послужного списку Леоніда Степановича дізнаємося наступне. Син священика Полтавської єпархії, народився 30 травня 1871 р. Після закінчення Полтавської духовної семінарії в 1892 р. призначається вчителем до Кременчуцького міського навчального народного училища, а з 31 січня 1894 р. – наглядачем Переяславського духовного училища, де з 1895 р. завідував учнівською бібліотекою. З 1 вересня 1896 р. призначений на посаду вчителя співів Борисоглібської церковно-приходської школи м. Переяслава. Потім призначається вчителем підготовчих класів при Сімферопольському духовному училищі. Згодом його плани змінилися. Леонід Степанович звільняється з училища та вступає на навчання до Демидівського ліцею, який закінчує зі степеню кандидата юридичних наук. 11 вересня 1904 року він отримує призначення молодшого кандидата на судові посади при Полтавському окружному суді. Вся подальша його служба проходила на юридичній ниві. Помер Л. Пономаренко 27 листопада 1949 р. Його дружина Олександра Іванівна померла 26 травня 1962 р м. Лубнах.
Ще одна донька І. Павловського, Віра Іванівна, вийшла заміж за Івана Митрофановича Фролова та залишилася жити в Полтаві. Подружжя Фролових мало двох синів: Дмитра , Анатолія та доньку Галину. Саме в сім`ї Фролових доживав віку Іван Францович Павловський. Віра з родиною оселилася в батьківській оселі на вул. Пушкінській, 48. Саме зі спогадів Анатолія Фролова (1914 року народження) дізнаємося, що в родині Павловських було четверо дітей та десятеро внуків. Троє з цих онуків померли в дитинстві, а інші семеро вже в дорослому віці в різний час. Відомо, що Анатолій Фролов працював інженером-будівельником, керував однією з проектних організацій м. Полтави, був учасником радянсько-німецької війни.
Останні роки життя І. Павловського не були насичені такими бурхливими подіями, як попередні. Останні п’ять років життя науковця сповнені глибоких переживань. Адже він залишився «без улюбленого дітища» (архівна комісія припинила свою діяльність 1919 р.), продовжує писати, та праці його вже не публікуються. Вчений усамітнюється і звужує своє коло спілкування. Спостерігаючи за більшовицьким повсякденням Павловський занотовує усі полтавські події. Та цим записам не судилося вийти друком, на відміну від щоденника його родича О. Несвіцького, полтавського лікаря. Вочевидь, у своєму щоденнику Іван Францович не дуже толерантно відгукувався про більшовицьку владу, тому в 30-ті роки нотатки було знищено родиною Фролових, в якій вони і зберігалися. І. Павловський, як і В. Короленко, допомагав тим хто потребував допомоги. Як згадує А. Фролов, онук І. Павловського: «Неодноразово до нього зверталися за допомогою представники інтелігенції, сусіди і просто знайомі, що постраждали у своїх справах. Незважаючи на особисту безпеку, вчений давав поради, клопотав за опальних земляків перед місцевими всевладцями.» Водночас більшовики визнали науковий і громадський авторитет Івана Францовича, не позбавивши його житла на вул. Пушкінській у Полтаві та забезпечивши державним «академічним пайком». До речі, завдяки останньому родина Павловських-Фролових вижила в 1920-1922 рр.
Дружина І. Ф. Павловського, Ольга Олександрівна, пережила свого чоловіка. В 1928 році вона продала свою частину будинку на вул. Пушкінській Койфман Броні Мусіївні. Подальша доля Ольги Олександрівни поки що невідома.
Пам’ять про Івана Францовича свято зберігають в родинах його нащадків.
І. Ф. Павловський з дружиною Олександрою Олександрівною (в дівоцтві Несвіцька)
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України