До 115-ої річниці Сорочинської трагедії.

14.01.21, 09:55

Відомо, що ще в молоді роки письменник та громадський діяч Володимир Короленко свідомо вибрав для себе шлях морального та громадянського виховання суспільства засобами своєї публіцистики.

У «Листах до жителя міської околиці», у замітці «Нова невірна чутка», у зверненні «Християнам і євреям м. Полтави (1905 р.) письменник публіцист роз’яснює співвітчизникам, чого не варто робити, а що робити вкрай потрібно: «…не треба ні громити і буянити, ні навіть схвалювати такі дії, але не треба й сидіти склавши руки і чекати, що хтось все повинен за нас зробити. Треба стати громадянином своєї держави, свого міста, своєї вулиці».

Наприкінці грудня 1905 року на Полтавщині сталася подія, яка сколихнула всю країну. У селі Великі Сорочинці місцеві селяни у відповідь на арешт місцевого жителя Григорія Безвіконного заарештували місцевого пристава та урядника. Візит до села помічника справника на прізвище Барабаш з метою урегулювання конфліктної ситуації закінчився збройною сутичкою. Тоді у зону конфлікту було відправлено озброєний загін на чолі зі статським радником Федором Філоновим. Царський чиновник зрозумів завдання своєрідно: втихомирював бунтарів власноручним побиттям та дав дозвіл підлеглим козакам забивати всіх до півсмерті.

Короленко відгукнувся на цю кричущу подію «Відкритим листом статському раднику Філонову». Стаття побачила світ у газеті «Полтавщина» 12 січня 1906 р. Перед читачами постала страшна картина безкарних дій чиновника, що безжально знущався над тисячним натовпом сорочинських селян (вони стояли перед ним на колінах), а потім продовжив ті ж дії в інших селах губернії.

За влучним висловом письменника, Філонов поводився на рідній землі як завойовник у чужій, ворожій країні.

Виступ Короленка відразу привернув увагу широких громадських кіл в країні і за кордоном. Повний текст листа або уривки з нього подали майже всі вітчизняні та деякі закордонні газети. Розпочалася хвиля нападків на автора статті з боку чорносотенної преси й властей всіх рівнів, навіть таких, як друкований орган «конституційного міністерства і парламентська трибуна

14 січня 1906 р., за розпорядженням адміністрації, випуск газети «Полтавщина» був призупинений, а 18 січня Філонов був убитий на центральній вулиці Полтави студентом Кириловим. Ця подія зруйнувала намічений Короленком план боротьби, що мусив привести царського сатрапа на судову лаву. Почалося справжнє цькування письменника, тепер вже його звинувачували у підбуренні до вбивства. Збудження в місті було настільки сильним, що демократично налаштовані полтавці виставили біля квартири В.Г.Короленка охорону. Така напруга змусила письменника тимчасово залишити Полтаву.

Зважений погляд Короленка-філософа, історика, політика і блискучий талант Короленка-публіциста роблять статтю «Сорочинська трагедія» актуальною на всі часи. Ось як сучасно і переконливо звучать її останні рядки: «Вихід там, де світить законність і право, для всіх рівне, однакове: і для побитої на сорочинській площі людини в сіряку, і для чиновника в мундирі, для робітника однаково, як і для міністра. І цей шлях треба шукати всюди, де ще можливо і коли можливо, як би він не затьмарювався старими звичками й владними інтересами, як би не переплітався з іншими шляхами; як би не губився серед царини мороку і беззаконня».

Матеріал підготувала провідний науковий співробітник музею В.Г.Короленка Людмила Ольховська.

Ілюстрації до статті із фондової колекції музею: картина Івана Шульги «Сорочинська трагедія» (1946 р.); вирізки з газети «Полтавщина»1906 р.; фото В. Г. Короленка того часу.