Пістолет – це легка, портативна ручна вогнепальна зброя для самозахисту, пристосована для стрільби однією рукою на близьку відстань. Пістолет завжди повинен бути готовим до пострілу.

Походження самої назви пістолет, має декілька версій: від чеського слова «пістала», буквально – «вогняна трубка», яке використовувалося для означення ручної вогнепальної зброї у Богемії в ХУ ст.; від назви міста Пістоя (Італія), де їх вперше виготовляв майстер Каміліо (Камілло) Ветеллі у 1536 році, чи від назви золотої монети – «пістоль».

Не існує жодної різниці між процесами виготовлення пістолетів та інших типів ручної вогнепальної зброї. У ХVІ ст. пістолет виготовляли, як мінімум, троє чоловік: один – ложа, другий – ствол, третій – запалювальний механізм або замок. Найміцнішою і довговічнішою частиною є ствол. Замок, який має багато дрібних деталей, зношувався набагато швидше, а термін служби ложа обмежувався декількома десятками років. Багато армійської зброї було втрачено під час битв, перероблялося або знищувалося при зносі. Ті рідкісні екземпляри, які збереглися в колекціях музеїв, дійшли до нас, як правило, не у своєму первісному вигляді, а із значними змінами і переробками.

Точну дату та місце створення першого зразка ручної вогнепальної зброї, яку можна назвати пістолетом, визначити проблемно. Але багато дослідників (В.Є.Макаревич, Л.К.Маковська, Клод Блер, А.А.Строков та П.фон-Вінклер) сходяться на думці, що перші пістолети з’явилися в Європі у ХVІ ст. Вагому роль у цьому зіграла поява коліщатого запалювального механізму. На звання винахідника коліщатого механізму претендують Леонардо да Вінчі, креслення якого відносять до 1500-1519 рр., та Йоханес Кіфус, житель міста Нюрнберг, який, як вважають, винайшов його у 1517 році. Коліщатий замок почали виготовляти у першому десятилітті ХVІ ст. на півночі Італії та півдні Німеччини. Саме цей механізм і дозволив тримати напоготові компактну ручну вогнепальну зброю.

Батьківщиною пістолета у ХVІ ст. можна вважати Італію та Німеччину. Найстаріший, збережений на сьогодні пістолет, датується 1534 роком. Знаходиться він у Королівському арсеналі міста Мадрид, де представлено особисту колекцію зброї імператора Карла V. У цій колекції більшість зразків – німецького походження й датуються 1530-тими роками. Можливо, вперше, слово pistole, у відношенні до ручної вогнепальної зброї, почали використовувати у Франції в 1544 році.

Спочатку пістолетами користувалися німецькі рейтари (вершники), оскільки вони потребували компактної, легкої ручної вогнепальної зброї. Потім пістолети, як допоміжну зброю, отримали на озброєння всі роди військ. Пістолети ХVІ – ХVІІ ст. використовувалися для ближнього бою. Дальність їх пострілу – 25-30 метрів. На відстані 15-18 метрів пістолетна куля пробивала легкий обладунок. Їх заряджали свинцевими або олов’яними кулями відповідного калібру та пороховим зарядом, зазвичай в половину ваги кулі. Пістолети тримали за поясом або у кобурах при сідлі.

Введення пістолета на озброєння призвело до появи нової військової тактики кавалерії середини XVI ст. – караколь (від ісп. сaracol – «равлик»). Вершники, вишикувані у дванадцять шеренг, кожен з них озброєний двома пістолетами з коліщатими замками, галопом наближалися до цілі. На відстані пострілу, вершники першої шеренги зупинялися, розвертаючи своїх коней вліво, стріляли з одного пістолета, потім, розвертаючись вправо, стріляли з другого пістолета та ставали позаду строю. Таким же чином діяли й інші шеренги, що забезпечувало безперервне ведення вогню. Захисна тактика проти караколя полягала в тому, щоб знешкодити пістольєрів до того, як ті підійдуть на відстань пострілу.

Починаючи з середини ХVІ ст., пістольєри поширюються по всій Європі. Застаріла та важко броньована кавалерія практично зникає, оскільки із удосконаленням та зростанням потужності ручної вогнепальної зброї, відбувалося поступове відмирання мистецтва виготовлення обладунків.

Варіантом кремінно-ударного замка був іспанський замок або мікелет. Основною його відмінністю від класичного варіанту були рифлена поверхня кресала-пластини та пружина курка, яка розташовувалася на зовнішній стороні замочної дошки. Серед типів мікелета розрізняють: замок мікелет кабільського типу, іспанський замок мікелет, персидсько-кавказький тип замка мікелета, італійський замок мікелет та іспанський замок мікелет мадридського типу.