За своєю природою він був публіцистом і літературним критиком, і ніколи – ані науковцем, ані філософом, і тим більше – політиком. Він дуже органічно виглядав би в ролі богемного есеїста, що спілкується з такими ж літераторами десь у кав’ярнях, слідкує за новинами літературного процесу, презентаціями та рецензіями. Натомість йому судилося стати ідеологом українського націоналізму… Згадаймо: на початку XX століття Микола Міхновський висунув гасло «Україна для українців!», яке означало не що інше, як заклик позбутися всіх окупантів та жити самостійним, ні від кого не залежним державним життям. Натомість його сучасник Дмитро Донцов висуває іншу тезу – «українці для України», зосереджуючись не на результаті – самостійній Україні, а на боротьбі за неї... Один із головних висновків, яких дійшов Донцов, звучав так: нація – не лише «мовна чи національна збірнота», нація – це «воля щось спільне творити». «Всякий рух і всяка ідея, яка хоче перемогти, має складатися з людей одної ідеї, одної волі, а не з комплексу людей різно думаючих, котрі тягнуть в усі боки й тим самим ослаблюють усю ідею, волю і наслідки», – він працював над створенням «провідної верстви», лідерів українського визвольного руху, здатних взяти на себе повну відповідальність за своє лідерство: «Класикою жанру» від Донцова, безперечно, вважається його праця «Націоналізм» (1926) – «настільна Біблія» ОУН. Це не була політична програма, радше зразок есеїстичної еклектики, намагання поєднати непоєднуване – романтику й аналіз. Сам Дмитро Донцов не був ні членом, ні ідеологом ОУН, але своїми творами він примусив людей думати над тим, якою повинна бути ця ідеологія. Він мав великий вплив на тих, хто надалі визначали вектори боротьби. У тому, що ідеологом українського націоналізму вважається росіянин за походженням (принаймні наполовину), при бажанні можна узріти парадокс та іронію долі водночас. Для Дмитра Донцова бути українцем означало бути перш за все європейцем, частиною європейської цивілізації, де панує раціональність і порядок, а також бути далеким від «монгольської орди», як він називав росію, яку вважав від природи деспотичною, анархічною системою. Можна бути ким завгодно, хоч варягом, хоч римлянином – важливо, що людина буде віддана ідеї створення української держави на етнічних територіях. Для того, щоб бути українцем, достатньо було прийняти ідею України. Цікаво, що про нього більше говорили, ніж читали, формуючи свою точку зору в дискусіях, за висловом Євгена Маланюка, із самих заголовків творів. Одні ним захоплювалися, інші звинувачували у фашизмі та антисемітизмі, засуджували за радикальність поглядів… Він пережив світоглядну еволюцію від соціалізму до його повного заперечення, від атеїзму до войовничого християнства. Скептично ставився до демократії, був дуже різко налаштований проти великоросійського імперіалізму, та ще більше проти малоросійського пристосуванства… Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії №1 ЦБ Полтавської МТГ. Рівно 140 років тому, 29 серпня, в українському Мелітополі, народився Дмитро Донцов… «…росія, взагалі, не лишила нам свободи вибору. Вона поставила нас перед дилемою: або цілковита національна смерть, або – нещадна боротьба. Час сеї боротьби наближається. Треба, щоб кожного він застав на своїм постерунку. Щоб кожний виконав обов’язок перед собою і перед потомством», – знову сталося саме так, як у палкій промові Дмитра Донцова не такого вже й далекого 1913 року. Знаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України