Нещодавно із наукового архіву музею до основного фонду був переведений рукописний документ - мемуари полтавця Бориса Юдицького із промовистою назвою: «Спогади про Людину з великої літери, про Короленка В.Г.».
Спогади є яскравою замальовкою із полтавського життя початку ХХ століття, коли так просто, без попереднього дзвінка чи письмового узгодження, можна було зайти до Короленка в гості. Особливо цим привілеєм користувалися маленькі полтавці.
Свідоцтва, викладені на двох довгих аркушах, надзвичайно цінні своєю документальністю.
Пропонуємо уривок із них:
«Короленка я пам’ятаю з малих років, ще коли мені було 5-6 років, ми матір’ю ходили в гості до моєї тітки, яка жила по Садовій вулиці навпроти того будинку, в якому жив Володимир Галактіонович Короленко зі своєю сім’єю. І ось ми- я зі своєю ровесницею Тетянкою - завжди переходили через дорогу, де намагалися потрапити на очі Володимиру Галактіонович, коли він пив чай на веранді, що її добре було видно з вулиці.
Як тільки письменник бачив, він відразу кликав нас до себе, куди ми з великою охотою бігли, а він відразу, привітавшись з нами, запрошував до столу, де брав до себе на коліна, починав з нами розмовляти, одночасно пригощаючи цукерками. Попивши чаю, ми ходили з ним в сад грати. Награвшись, ми йшли додому, причому він завжди давав нам додому по пакуночку, де крім цукерок, був лимон і апельсин. До речі, ці лимони та апельсини йому приносив раз в тиждень один старий, якого в Полтаві звали "Лимонник", і за них він платив йому в десять разів дорожче, ніж ці фрукти коштували. Про це я чув від своєї тітки. Це було десь в 1907-1910 роках і ще не пішло з пам’яті жителів Полтави».
Такі візити були традиційними не лише для автора спогадів. В літературній частині музейної експозиції представлені світлини дружнього спілкування іншої малечі - Ані та Павлика, дітей земського чиновника П.П.Старицького , із видатним письменником. Світлини, неначе кадри документального фільму, дають змогу побачити описане на власні очі.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України