Триповерхова вілла з широким балконом і невеликим садком на березі Тірренського моря здавалася Соломії райським куточком. Морський краєвид заспокоював думки, а лагідне сонце надавало щоранку бадьорості. Співачка оселилася у Віареджо 1911 року разом із чоловіком, місцевим адвокатом Чезаре Річчоні. На той час вона вже була всесвітньо відома оперна дива з драматичним сопрано. Позаду – 60 відспіваних партій, концерти на престижних сценах Європи та Південної Америки, спільні виступи з Маттіа Баттістіні та Енріко Карузо, тісна співпраця зі славетним диригентом Артуро Тосканіні та видатним композитором Джакомо Пуччіні.

У своєму будинку вона влаштовувала елегійні вечори зі співами та українськими стравами, котрі часом сама й готувала. На віллі «Саломея» збиралося приємне товариство художників, музикантів та акторів. Завсідниками таких вечорів були актриса Елеонора Дузе і маестро Джакомо Пуччіні… Артистку шанували також прості рибалки і господарки, які з цікавістю розглядали на набережній «високу вродливу і бездоганно одягнену даму з густим волоссям Валькірії». У чужоземній атмосфері Віареджо Соломія почувалася щасливо: дивно, та чомусь місто нагадувало їй рідну Тернопільщину… По смерті чоловіка, попри перестороги друзів та категоричну відмову італійського уряду видати жінці закордонний паспорт, Соломія Крушельницька несподівано вирішила повернутися на батьківщину. Серпень 1939-го: над Європою почали скупчуватися грізні хмари Другої Світової, а вона назавжди залишила свою тиху італійську гавань…

Їй багато що сподобалося на батьківщині, у Львові. У Львові!.. Вона була така щаслива: навідала живу рідню, блукала знайомими, але вже геть забутими вуличками. А потім прийшли совєти… Нова влада націоналізувала будинок Крушельницької, який вона придбала за власні гонорари, залишивши їй із сестрою Ганною тільки квартиру на верхньому поверсі… За німецької окупації співачка намагалася вижити за гроші від приватних уроків вокалу. Підступили хвороби… Аби якось прогодуватися, починаючи з 1944 року, всесвітньо відома співачка викладала у Львівській державній консерваторії імені Миколи Лисенка. Як рядовий педагог. Проте навчателем Соломія Амвросіївна виявилася унікальним. На заняттях багато співала сама, завжди виправляла найдрібніші помилки чи неточності учнів… Після війни з консерваторії її ледве не звільняють, бо диплом про вищу освіту зник. Розуміючи у яку халепу вскочила, вона просила дозволу повернутися до Італії: мовляв, там, у затишному кварталі Пасседжата, між вулицею Флавіо Джойя та бульваром Кардучча, у неї будинок – але їй не дозволили. До Італії не випускали, громадянства СРСР та пенсії не давали, доки вона не передала свою тосканську віллу і решту майна радянській державі. Віллу «Саломея» невдовзі продали, а колишній власниці компенсували тільки незначну суму… Її талант, голос і життя опинилися за «залізною завісою»…

Парадоксально, але Крушельницьку жодного разу не запросили співати на сцені київського оперного, хоча вона листувалася з адміністрацією театру протягом кількох років. Однак у цьому парадоксі була певна закономірність. Ту ж таки долю «незапрошених» мали інші відомі українські артисти: солістка Віденської опери Іра Маланюк і неперевершений вагнерівський тенор, соліст шведської королівської опери Модест Менцинський… Та вона співала, не так часто, але співала. Окрім містечок і сіл Західної України співала навіть в Одесі на сцені місцевої опери у складі… італійської трупи… Востаннє на святу для неї сцену Соломія Крушельницька ступила 26 грудня 1949-го – тоді у Великому залі Львівської філармонії 77-річна співачка таким же чистим, але вже не таким сильним голосом заспівала «Родимий краю». З піснею вона була до останнього дня життя: адже навіть із раком горла на 79-му році (упродовж 8–16 квітня 1951 року) Крушельницька записала чотири твори – це були обробки українських пісень Андрія Штогаренка, Станіслава Людкевича, Віктора Матюка та Бориса Лятошинського.

Вона зуміла вберегти свій особистий простір від чужих очей, хоча знала свою ціну як артистки-співачки – зрідка говорила про себе, не хотіла й спогадів писати… Цей допис до ювілею української співачки світової слави підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МТГ.

Соломі́я, або Саломе́я, походить від шалом, що в перекладі з івриту означає МИР.

Соломія Крушельницька народилася 23 вересня 1872 року на Тернопільщині у багатодітній співучій сім’ї священика. Збагнувши незвичайні здібності голосу доньки, батько зміг дати їй належну музичну освіту, навіть взяв позику на навчання в Італії, бо дуже вірив у її талант, підтримав її навіть у небажанні виходити заміж за нелюба та присвятити життя мистецтву… Вона завжди була вдячна й докладала максимум зусиль, щоб виправдати цю велику довіру. Днями музиціювала й вивчала мови, а працюючи, могла виконувати по п’ять різних партій на тиждень. У надзвичайно вродливої та шалено популярної Соломії Крушельницької було багато залицяльників, які пропонували їй весь світ і навіть побудувати театр на її честь. Проте музика та незалежність для неї були надважливими. Вона не приймала подарунків від чоловіків, завжди поводитися як рівна в усьому, і всі свої статки заробила сама, завдяки працьовитості та таланту.

«Національність мою знають усі, я її не змінювала й ніколи не зміню, попри те, що підлизування й ставання під прапори сильніших іноді приносять вигоду»… В Італії та Польщі співачку називали своєю та вважали національною гордістю, але вона завжди повторювала, що є українкою, а свої особисті концерти скрізь закінчувала українськими народними піснями…

Знаймо, бо ми того варті!