Cкладнощі перекладу#проза

10.11.20, 14:00

Коли читаємо твори зарубіжних авторів, чи замислюємося над питанням перекладу?.. Адже наше враження від прочитаного багато в чому залежить від майстерності не лише письменника, а й перекладача. Бібліотекарі-філіалу № 1 Полтавської МЦБС запрошують до таємничого світу перекладачів.

Один із засновників сучасної школи українського перекладу Микола Зеров ще на початку минулого століття наголошував на тому, що найпершою вимогою до перекладачів має бути «повне розуміння тексту, над відтворенням якого вони в рідній мові працюють». Водночас він наполягав на тому, що «зовсім не досить розуміти слова, основну думку чи закладену в тексті ідею, але саме крізь них треба вміти відчувати світогляд автора, орієнтуватися в його стилістичному спрямуванні, знати обставини, в яких текст народився, а також його місце в житті і розвитку цього автора».

Розуміти… Відчути… Знати…

Коли йдеться про поезію, то, напевно, перекладати чуже набагато складніше, ніж творите своє. Та й з прозою не так все просто…

Українські читачі не так давно отримали можливість познайомитися із літературним доробком Кетіля Бйорнстада, талановитого норвезького композитора й віртуозного піаніста, який виявився до того ж і чудовим письменником. Мова про дві перші частини трилогії про юних музикантів – «До музики» та «Ріка»… А відбулося це знайомство завдяки Видавництву Старого Лева та...

Обидві книги переклала українською Наталя Іваничук. Про тонкощі та складнощі перекладу із перших вуст:

«Коли перекладала «До музики», то майже кожен твір, кожного автора, який згадувався у книжці, я переслуховувала. Слухала все, що у ній з’являлось нове. Весь час я була на хвилі музики. Я не перекладала під музику, але музичний супровід був. З другою книгою – «Ріка» – я вже музику не слухала…

Досить складно перекладались реалії. Всі маршрути героїв я мусила знаходити в гугл-картах у процесі перекладання. Треба було шукати музику, оці описи. Я, хоч і десять років відіграла на фортепіано свого часу, ніяк не могла зрозуміти деякі технічні моменти гри. Сольфеджіо я не вчила, тому не знала їх. Відповідно все це треба було дивитись. Кожне прізвище треба було перевіряти. Це ускладнювало та сповільнювало роботу… Бйорнстад пише дуже лаконічно і подекуди навіть рубано. Тобто технічно його перекладати не важко: треба тільки зуміти вловити ритм цих коротких речень і передати його, щоб він звучав українською як в оригіналі – з певною мелодикою.

Коли була два тижні на перекладацькій резиденції в Осло, я мала мету сходити шляхами Акселя, головного героя книги (на той час перша книга вже побачила світ). Я була у Вільшанику, знайшла всі адресні точки. Там дуже гарно. Було б добре зробити це до перекладу. Спочатку прочитати, потім сходити, а потім перекладати. Тоді б це дуже добре перекладалося... Але цей досвід перейшов у наступні книжки».

Сьогодні Наталя Іваничук працює над третьою частиною трилогії – «Дама з долини».

Читаймо, бо ми того варті!