БОГДАН КЕНТРЖИНСЬКИЙ

25.05.22, 07:58

Народився взимку 1919 року в Рівному в родині вчителів. Початкову освіту здобув у рівненській гімназії ім. Федора Пекарського. На той час це була перша українська гімназія, тобто навчання тут здійснювалося українською мовою. Навіть сьогодні цей заклад є найкращим в області. Потім виїхав за кордон. Навчався у Варшавському університеті, де вступив на гуманістичний відділ, а 1937 року слухав лекції у варшавській Високій школі журналістики. Згодом переїхав до Німеччини. Тут молодий хлопець здобував освіту в університетах Франкфурта-на-Майні, Берліна, де вивчав германістику. В цій країні Богдан ще й працював в Українському національному об’єднанні і з 1940 по 1941 рік був уповноваженим УНО в Берліні.

Наприкінці 1930-х років Б. Кентржинський став членом ОУН, а після її розколу, влітку 1941-го року був призначений головою Проводу українських націоналістів (ПУН) та уповноваженим ОУН у Фінляндії, де з січня 1942 року залишився на проживання у місті Гельсінкі. Йому на той час було лише 22 роки.

У 1943 році Б. Кентржинський певний час працював у міністерстві внутрішніх справ Німеччини у відділі статистики східноєвропейських країн, а також статистики українців у колишній Польщі. Пізніше знову повернувся до Фінляндії, де слухав лекції у Гельсінському університеті. Цього ж року в Гельсінкі вийшла його книга «Правда про Україну», в якій автор проаналізував загарбницьку політику московської окупаційної влади в Україні.

У січні 1944 року німці масово арештували членів ОУН і Б. Кентржинський втратив зв’язок з Проводом (ПУН), а у вересні 1944 року, коли уряд тодішньої СРСР оголосив ультиматум уряду Фінляндії з вимогою капітуляції, Б. Кентржинський, щоб не потрапити до рук агентів НКВС, мусив нелегально добиратися до Швеції.

Наступні роки життя політичного діяча продовжилися у цій Скандинавській країні. Тут він став одним із засновників Української громади в Швеції. В 1949 році створив і очолив Український академічний клуб у Стокгольмі, де організовував лекції українських істориків. Тут Б. Кентржинський отримав акредитацію журналіста. Через декілька років учений разом зі своїми однодумцями створив Діловий комітет, метою якого було організовувати публічні лекції, пресконференції для висвітлення правди про Україну.

Протягом 1949-1950 років Б. Кентржинський слухав лекції в Стокгольмському університеті, а через рік захистив докторську дисертацію в Українському вільному університеті (УВУ), що в Мюнхені. Її тема звучала так: «Союз Карла ХІІ з Мазепою в освітленні найновішої шведської історіографії». Цією дисертацією опікувався професор Борис Крупницький. У другій половині 50-х років Б. Кентржинський досліджував архівні джерела XVII – XVIII століть в Упсалі.

За внесок у розвиток української історичної науки його обрали членом НТШ та членом-кореспондентом УВАН.

Найвідомішою працею Б. Кентржинського є дослідження «Мазепа». Це чи не найвизначніша книга українського історика, у якій описано життєвий шлях і діяльність українського гетьмана І. Мазепи на тлі європейської та світової політики. Вперше книга була видана 1962 року в Швеції та досить довго не видавалася українською мовою. З’явитися на світ україномовному виданню у 2013 році допомогло видавництво «Темпора», якому у цьому активно сприяла Шведська асоціація письменників та сини Кентржинського. Автором україномовного тексту є український перекладач Олег Король. Він зауважив, що видання є по-своєму унікальним, адже може сприйматися і як наукова, і як художня література. Також О. Король припускав, що Б. Кентржинський прагнув сам перекласти твір «Мазепа» українською, однак цьому завадила його передчасна смерть.

З дитинства Б. Кентржинський мав погане здоров’я. Проживаючи у Швеції, часто потрапляв до лікарні, зокрема через виразку шлунка та хворобу серця. 21 травня 1969 року вчений переніс важку операцію на серці й через два дні помер. Похований у Стокгольмі.