Управління культури Департаменту культури, молоді та сім'ї Полтавської міської ради

«Берегти своє – це значить берегти душу, мову, власний дім, пісню, землю»

11.10.23, 09:12

«Берегти своє – це значить берегти душу, мову, власний дім, пісню, землю» Раїса Кириченко

Уклін тобі, перлина України,
За неповторний, невмирущий спів
І нескінченні ті пісні однині,
Як пам’ять тих, хто так тебе любив...

14 жовтня 1943 року у селі Корещина Глобинського району в родині фронтовика Панаса Коржа та його дружини Марії народилася донечка Рая. Змалку дівчинка Рая трудилась – носила татові обіди: «Черствий окраєць хліба з часником для мене найсолодшим був сніданком». Вміла все: копати, сапати, пасти, косити, доїти й завжди любила співати: ще маленькою брала батькову гармошку, вилазила на вишню - грала і співала голосно, щоб було чути на все село. У мріях маленька Рая уявляла себе артисткою, співала у Землянківській школі, на фермі, де працювала після закінчення семи класів. Потім - на Кременчуцькому автомобільному заводі, де і закінчила заочно десятирічку. І співала.
В ДК КрАЗ стала учасницею ансамблю, створеного відомим хормейстером Павлом Оченашем. Саме завдяки участі в цьому співочому колективі Раїса Корж, яка не мала спеціальної музичної освіти, отримала запрошення на роботу в Полтавську обласну філармонію, в ансамбль «Веселка». Там і познайомилась із своїм майбутнім чоловіком, баяністом Миколою Кириченком. Через рік вийшла за нього заміж. На запрошення керівника ансамблю «Льонок», Анатолія Пашкевича, сім’я Кириченків у 1963 році переїхала до Житомира.

Музичну освіту отримала лише в кінці 1980-х, закінчивши Харківський інститут мистецтв.
27 лютого 1987р. Раїса та Микола Кириченки повернулися з Черкас у Полтаву, а вже у березні створили ансамбль «Чураївна», де Раїса Кириченко була солісткою-вокалісткою. За рік з концертами об’їздили мало не всю Полтавщину. Співпрацювала Раїса Опанасівна з народним хором «Калина» Полтавського педагогічного інституту ім.В.Г.Короленка.

У 46 років співачка отримала звання народної артистки України. У 1999 році її нагородили «Орденом княгині Ольги». У 2003 написала книгу спогадів «Я козачка твоя, Україно». 1 жовтня 2003 року їй присвоїли звання «Герой України» та вручили Орден Держави. Працювала викладачем відділу співу Полтавського музичного училища ім.М.В.Лисенка.

Раїса Панасівна і вдома робила високу зачіску, макіяж. Дуже любила готувати, особливо борщ, галушки, вареники. Мала багато книг по кулінарії, вигадувала страви з сиру, салати.
Її пісні – «Мамина вишня», «Світи нам, матінко», «Стежина до мами», «Дорога до матері» змушують відкладати всі справи й слухати їх, як власне одкровення, згадувати свою матусю, а багатьох і задуматись. Завдяки їй, нове життя одержало чимало народних пісень. Українська пісня у її виконанні звучала під небом Австралії, Алжиру, Америки, Тунісу, Філіппін, Монголії, Канади... Раїса Кириченко підкорила своїм голосом всю Європу.
9 лютого 2005 року не стало Раїси Кириченко. Попрощатися з нею у будинок Київської Національної філармонії прийшли тисячі людей, а потім її відвезли додому - в Корещину, як вона і заповідала, поклали у вічне життя поряд з матусею.

У Полтавському педагогічному університеті відкрили музей Раїси Кириченко. Її ім’я носить вулиця Раїси Кириченко, на якій 13 жовтня 2012 року встановлено пам’ятник співачці. Вона продовжує себе у багатьох тих, кого вчила співати, і вони своїми голосочками вдячно славлять Раїсу Панасівну.