Володимир Сосюра. Без неї – ніщо ми, як порох і дим, розвіяний в полі вітрами… «Під цим віршем підписалися б такі недруги українського народу, як Петлюра та Бандера... Бо Сосюра пише про Україну й любов до неї поза часом і простором… Це – ідейно порочний твір. Усупереч життєвій правді оспівується якась «одвічна» Україна з її квітами, кучерявими вербами, пташками, Дніпровими хвилями»… Редакційну статтю «правди» у липні 1951-го передрукували всі республіканські газети, а наступного дня – всі обласні й міські органи союзних республік, і не лише опублікували, але й організували обурені листи-відгуки. Не врятувало те, що поетична збірка, до якої входив вірш «Любіть Україну», була нагороджена сталінською премією I ступеня. Не врятувало і те, що поет переробив першу редакцію вірша: не було вже рядків про ту Україну, без якої всі ми – немов порох, розвіяний вітрами… Зламаний через партійне коліно журнал «Вітчизна» стверджував: «у вірші відсутній образ, дорогий для кожного справжнього патріота, – образ нашої соціалістичної Батьківщини». Любити рідну землю було на межі націоналістичного злочину – потрібно було любити Україну «по-соціалістичному». «Друзi»-письменники пригадали Сосюрi геть усе: як товаришував iз запеклим нацiоналiстом Хвильовим, як оплакував його самогубство, як прихильно ставився до Центральної Ради, як брав участь у «петлюрiвських бандах»: «Як же йому можна вірити, адже він на кожному вирішальному етапі становлення Радянської влади в Україні був не з нами?!», «За який націоналістичний гріш ви продалися?»… Єдиний з когорти літераторів, хто став на захист, був Максим Рильський… Володимир Миколайович чекав арешту, чекав щодня. Він сам потім зізнався, що вижити допомогли приклади зовсім іншого роду, як то – вчасний потиск руки незнайомого перехожого на київській вулиці чи молодь, що влаштувала йому овацію на конференції КСМУ... … На зруйнованому Хрещатику, поруч із літературними побратимами, у збляклій гімнастерці колишнього воєнного кореспондента, Володимир Сосюра читав свої вірші, а після імпровізованого літературного полудня ставав до буденної роботи – розбирав завали зруйнованих будинків, носив цеглу, робив сплюндрований Київ одвічним Києвом. Коли з руїн допомагаєш Батьківщині звестися на ноги, про що можеш написати?.. На одному диханні, за один вечір, у 1944-му були написані рядки «Любіть Україну». Буквально за кілька днів мініатюру надрукували «Київська правда» та «Літературна Україна». Невдовзі твір переклали російською – і жодна жива душа не побачила тоді в ньому жодної ворожості до інших народів. Бо ж ідеєю твору стала любов до Батьківщини. Невдовзі лірична перлина, що увійшла до збірки «Щоб сади шуміли», була включена до університетських програм та шкільних хрестоматій… Та якось вірш прочитав і колишній швець на взуттєвих підприємствах із початковою середньою освітою, а тепер – великий ідеолог, прочитав – і замислився… …Мало минути п’ять років мовчазного знищення поета: заплановані до публікації книжки перекочували до глибокої шухляди, редактори відмовлялися друкувати нові авторські збірки, а особливо свідомі трудівниці склеювали аркуші чи сумлінно вирізали сторінки з «націоналістичним» віршем зі старих збірок. Вірш реабілітував тільки… XX з’їзд партії, що відбувся в лютому 1956-го… Володимир Сосюра впродовж усього життя робив спроби написати автобіографію, розповісти хоча б частину забороненої правди про свою юність, про підстави тодішнього вибору. Так, він досить швидко став провідним поетом радянської України, щороку видаючи в середньому по дві книги віршів стотисячними тиражами, вже 1927-го отримав свою першу літературну премію, а романтична поема «Червона зима» увійшла до радянського літературного канону. Читачі ж його любили насамперед як співця кохання. Володимир Сосюра твердив, що в ту неспокійну, драматичну добу «Кохання й Боротьба» сплелися нерозривно. Щирість його свідчень про епоху в кращих віршах таки непідробна… Загалом Володимир Сосюра видав близько 40 збірок поезій, водночас упродовж 30 років потай писав автобіографічний роман «Третя рота», поеми «Розстріляне безсмертя» та «Мазепа», що були опубліковані лише через чверть століття по його смерті…
Цей допис підготували бібліотекарі бібліотеки-філії № 1 ЦБ Полтавської МЦБС. P.S. 6 січня – особлива дата, адже саме в цей день із різницею в сорок років народилися Володимир Сосюра та Василь Стус. Вони стали видатними українськими поетами, черговим підтвердженням того, що Донбас – український. Вони по-різному ставилися до радянської влади, але в біографії кожного з них – звинувачення в націоналізмі. Вони любили Україну: один лірично розповідав про її красу, інший – самовіддано закликав боротися за її незалежність… Знаймо, бо ми того варті! Читаймо, бо ми того варті!
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України