Ні від кого не отримав стільки докорів Іван Котляревський, як від свого ж побратима-поета, перекладача і публіциста Пантелеймона Олександровича Куліша. Сьогодні йому – Паньку Кулішеві – виповнюється 203 роки від дня народження. Син заможного козака з Чернігівщини, вихованець Новгород-Сіверської гімназії, котрий студіював науки у Київському університеті, згодом товаришував з усією тогочасною літературною толокою і, зокрема з Тарасом Шевченком, автор першого українського історичного роману «Чорна рада» був людиною вкрай суперечливою. Оцю його рису найкраще підмітив і визначив Іван Франко: «Куліш все життя шукав шляхів, палаючи пристрастю сказати якесь велике слово. В даний момент твердо переконаний у правоті своєї думки, він все ж незабаром відкидав її, щоб знову з такою ж самовпевненістю захищати іншу. Ці питання складали трагедію його життя, але вносили фермент в літературне життя України».
1860 р. у Петербурзі Куліш видавав журнал «Основа». У першому числі опубліковано його статтю «Котляревський», яка є частиною великої праці «Обзор украинской словесности». На його думку, замисел «Енеїди» полягав у тому аби всіляко догодити панам-вельможам, розважаючи їх сміховинними картинками народного буття. Не аналізуючи текст поеми Котляревського, не апелюючи до жодного його рядка, Куліш виносить безпідставний присуд, що поема цікава тільки офіцерам, поміщикам та їх лакеям. «Одні прості люди не сміялись: їм було не до «Енеїди». П’єси Котляревського також не отримали схвалення та підтримки Куліша: «Обидві вони говорять багато на користь його природного таланту, але дуже мало на користь його літературного смаку». І знову без аргументів. Проте, кінець кінцем, Куліш не міг заперечити значної ролі Котляревського в історії літератури: «Твори Котляревського … сильно впливали свого часу на всіх, кому доступна була мова українська. Він був єдиний письменник, який відтворив всіма забуте або зневажуване життя простого народу». Стаття П. Куліша в «Основі» мала гучний резонанс. На захист І. Котляревського стали поети, критики, громадські діячі – М. Максимович, П. Мокрицький, О. Терещенко, О. Кониський, М. Костомаров. Розгорнулась бурхлива дискусія щодо ролі поета-полтавця у світі художнього слова. Спільна думка була та, що Куліш не зрозумів його духу і обвинувачував у тому, чого цурався Котляревський. Дякувати Кулішеві чи лаяти його за сліпоту і глухоту щодо Котляревського? Якби не Кулішевий негатив, то не було б, мабуть, і слів О. Кониського: «Котляревський сіяв добре насіння, стілько чисте, яке в той час можна було добути з європейських засіків ідей і освіти; він, що мав, те й сіяв, і не його вина, що підсліпуваті критики не зрозуміли, від чого в «Енеїді» і в оді до Куракіна проглядає кукіль «лакейства». Я вже говорив, що то не «лакейство», а той образ, в якому можна було показать панам недуги народного життя».

У протистоянні переміг Іван Котляревський.
А Вас, Пантелеймоне Олександровичу, з днем народження!