5 квітня 1710 року було затверджено «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом

05.04.21, 11:41

Витоки сучасної конституційно-правової думки України сягають сивої давнини. У її формуванні та розвитку відіграли не останню роль правові пам’ятки княжої доби («Руська Правда», «Литовські статути»), акти періоду козацької держави («Березневі статті», гетьманські універсали та ін.).

Початком історії українських конституцій вважається 5 квітня 1710 року, коли в м. Бендерах було затверджено «Пакти і Конституції прав і вольностей Війська Запорозького», гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом.

«Конституція Пилипа Орлика» є унікальним документом, який дослідники небезпідставно називають однією з перших у світі демократичних конституцій. Головна ідея її - повна незалежність України від Польщі та Московії. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних подібних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради - своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків - від кожного по одній заслуженій особі. Зазначимо, що “Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького” написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму і закладали головні принципи республіканської форми правління.

За формою Конституція Пилипа Орлика - це договір між генеральною старшиною і Військом Запорозьким, з одного боку, та новообраним гетьманом - з іншого, що цілком відповідає національній правничій традиції. За змістом - це документ, який в належних поняттях і термінах тодішнього права обґрунтовує державний устрій України.

Цей документ складається з преамбули, 16 статей, післямови та присяги Пилипа Орлика.

У преамбулі розкривається ідея споконвічного прагнення українців до державності.

Стаття І Конституції визначала захист українського православя шляхом виходу Української Православної Церкви з Московського патріархату й повернення під крило Константинопольського патріарха.

Стаття ІІ трактувала проблему державних кордонів України та її цілісності.

Стаття ІІІ стосувалася питання про союзницькі відносини з кримською державою.

Стаття ІV містить відомості про стосунки Запорізької Січі та Московської держави.

Стаття V є логічним продовженням попередньої статті, де додається про одвічні права на маєтності та промисли низового Запорізького війська і нікого іншого.

Стаття VІ стала найбільшим досягненням української Конституції, вона трактує принципово важливе для державного устрою України питання: самодержавство чи республіканський лад.

Стаття VII забороняла гетьману карати самостійно тих, хто ображав його честь, віддаючи цю справу на розгляд спеціального трибуналу старшини.

Стаття VIIІ запроваджувала апарат державних службовців, вказуючи при цьому на правові та функціональні обов’язки генеральної старшини.

Стаття IX стосується питання обрання генерального підскарбія із «людини значної та заслуженої, маєтної і добросовісної».

Стаття Х Конституції забороняла старшині (полковникам, сотникам, отаманам) віднімати у рядових козаків землю або силою змушувати їх до продажу, старшина позбавлявся можливості використовувати працю козаків у своїх приватних господарствах.

Стаття ХІ обумовлювала права жінок козаків.

Стаття ХІІ вказувала на необхідність проведення загальної ревізії усіх публічних і приватних володінь, затвердження справедливого порядку виконання повинностей.

Стаття ХІІІ обумовлювала статус міст з магдебурзьким правом.

Стаття XIV регулювала складні соціальні відносини, які виникали між суспільними станами і ярмом лягали на плечі посполитих і бідних козаків.

Стаття XV скасовувала монополії, оренду, відкупи та інші обтяжливі селянам і міщанам стації.

Стаття XVI перш за все має трактуватися як визначення організації торгівлі та унормування податкової системи.

Аналіз статей Конституції 1710 року показав, що на початку XVIII ст. Україна, знаходячись між західним і східним суспільством, була вже досить демократичною країною. Зарубіжні та вітчизняні історики та правники визнають, що це була перша європейська конституція у сучасному її розумінні.

В подальшому конституційно-правовий процес не припинився і був представлений конституційними проєктами та науково-публіцистичними працями Г. Андрузького, М. Драгоманова, М. Грушевського, М. Міхновського та інших.

Реальний конституційний процес в Україні почався у 1917 році із поваленням самодержавства в Російській імперії та відразу після проголошення, 10 червня 1917 p., І Універсалу Центральної ради. Цей документ проголосив Україну вільною, закріпив демократичну виборчу систему.

Період відродження національної української держави (1917-1920) позначений появою значної кількості конституційно-правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести III Універсал Української Центральної Ради від 7 листопада 1917р.

Великого значення для подальшого розвитку конституційного ладу в Україні мав IV Універсал від 9 січня 1918 p., який проголосив Українську Народну Республіку самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. 28 квітня 1918 р. Українська Центральна Рада прийняла Конституцію Української Народної Республіки.

Конституція мала підназву «Статут про державний устрій, права і вольності УНР». Складалася з 85 статей і 8 розділів: Загальні постанови, Права громадян України, Органи влади Української Народної Республіки, Всенародні Збори Української Народної Республіки, Про Раду Народних Міністрів Української Народної Республіки, Суд Української Народної Республіки, Національні союзи, Про тимчасове припинення громад, свобід.

У І-му розділі констатується, що УНР є «державою суверенною, самостійною і ні від кого незалежною»; носієм державного суверенітету є увесь народ України, усі громадяни України, які проживають на її території.

Наступні чотири розділи Конституції врегульовували принципи організації і діяльності вищих органів державної влади, управління й судочинства. В основу побудови структури вищих органів держави покладено принцип розподілу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Найвища законодавча влада, згідно з Конституцією, належала Всенародним Зборам, виконавча - Раді Народних Міністрів (РНМ), судова - Генеральному Суду. Місцевими органами влади і управління ставали виборні Ради і управи - у громадах (сільських і міських), волостях і землях. Встановивши народовладдя через законодавчий орган, і проголосивши парламентську республіку з демократичними органами влади (три гілки) і управління, Конституція надала Українській державі ознак правової.

У документі не згадувалося про герб, прапор, гімн держави, про основні принципи внутрішньої і зовнішньої політики, про порядок обрання місцевих органів влади і управління; органи прокуратури, судову систему та ін.

Конституція 1918 року також проголошувала територію УНР неподільною та цілісною.

Після ліквідації Української Центральної Ради та встановлення влади гетьмана П. Скоропадського призвели до того, що положення першої Конституції України 1918 р. не були реалізовані.

За часів Гетьманату діяли тимчасові конституційні закони.

Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні, зберігаючи її унітарний державний устрій.

Повалення гетьманського режиму внаслідок народного повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до подальшого конституційного розвитку України. Велике значення для відновлення конституційних засад УНР відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 p., відповідно до якої Україна знову проголошувалася республікою, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. У 1919 р. Урядова Комісія з розробки Конституції УНР підготувала новий проект Основного державного Закону УНР, який складався з 15 розділів і 345 статей.

Державотворчі процеси періоду Визвольних змагань 1917-1921 років були припинені тривалою окупацією українських земель східним сусідом. За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції: Конституцію УСРР 1919 p., Конституції УРСР 1929, 1937 і 1978 р. У конституції законодавче закріплювали так звану радянську модель організації влади, основою якої був ленінський принцип поєднання у Радах, як працюючих корпораціях, законодавства і управління. Тим самим заперечувався визнаний у багатьох демократичних державах принцип розподілу влади.

Крах радянської імперії став крахом і основного закону, який, попри всі гучні епітети, узаконював тоталітаризм і був непридатним для побудови правового, демократичного суспільства.

Початок новітнього конституційного процесу в Україні пов’язується з прийняттям Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р.

Робота над створенням Основного Закону нашої держави розпочалася відразу після проголошення незалежності України в 1991 році із залученням найкращих світових експертів та вітчизняних фахівців.

Однак протистояння між президентом та парламентом істотно затягнуло конституційний процес. Ситуація загострилася наприкінці червня 1996-го. 26 червня Рада національної безпеки і Рада регіонів при Президентові України різко засудили будь-які зволікання з прийняттям Конституції. Президент Л. Кучма призначив референдум щодо прийняття Конституції на 25 вересня. А наступного дня своє слово сказала інша владна гілка: Верховна Рада прийняла постанову «Про процедуру розгляду проекту Конституції України в другому читанні». І розпочався справжній марафон, тривалістю майже 24 години. Із них останні 14 – без будь-якої перерви. О 9.18 ранку 28 червня 1996-го країна отримала нову Конституцію. 12 липня 1996 р. її урочисто підписали Президент України Леонід Кучма і Голова Верховної Ради України О.Мороз.

Конституція 1996 р. стала першою Конституцією незалежної України, закріпивши правові основи держави, її суверенітет і територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян.

Чинна Конституція України складається з 161 статей зібраних в 14 розділах. Тексту Конституції передує преамбула.

Власне, конституційний процес не завершився прийняттям Конституції 28 червня 1996 р. Він триває увесь час, поки існує держава і розвивається суспільство.

Розвиток української державності продемонстрував необхідність подальшого вдосконалення Основного Закону нашої держави. Для забезпечення стабільності конституційних норм в Конституції передбачений досить складний механізм внесень поправок, що відповідає сучасним міжнародним стандартам. За роки існування Конституції України зміни вносились в її текст 7 разів. Наразі триває робота над удосконаленням Основного Закону України.

Конституція - не догма. Основний документ має відповідати сучасному стану суспільства, реагувати на потреби та виклики часу.

Отже, епопею тернистого шляху до прийняття Конституції України можна висловити словами Ж. Руссо, що “Тисячі шляхів ведуть до помилок, до істини ж - один”.

Матеріал підготувала Сальнікова О. О. завідувачка відділом охорони культурної спадщини ДІКЗ "Поле Полтавської битви"