Спеціальна урядова комісія на чолі з Борисом Щербиною робила свою справу. 3 липня 1986 року на закритому зібранні перед найвищим керівництвом СРСР було зачитано її висновки. Дуже фахові, на думку сучасних дослідників. У доповіді йшлося про неналежно вивчені умови безпечної роботи реактора та певні недоліки у його конструкції, про які не знали ні оператори ЧАЕС, ні розробники програми випробувань, а тому ввели його у потенційно небезпечний режим. Усе це вкупі спричинилося до аварії. А отже, відповідальними за вибух на ЧАЕС можна вважати державу (не подала запит на підвищені стандарти безпеки, недофінансувала вивчення всіх процесів тощо), наукового керівника проекту розробки реактора РВПК та його конструктора (знали, що є недоліки, і не повідомили про них, не реагували в належний спосіб на подібні аварійні ситуації, які виникали й раніше, щоправда, без таких катастрофічних наслідків), операторів ЧАЕС, які не впоралися з керуванням реактором (але їхні знання про цей реактор були неповні). Та оприлюднена «правда» чомусь виявилась дещо іншою.
У липні 1987 року в чорнобильському будинку культури відбулося закрите засідання суду, на якому головною причиною аварії на ЧАЕС було визнано людський фактор. Винесено вирок директору станції Віктору Брюханову, головному інженеру Миколі Фоміну, його заступнику Анатолію Дятлову (по 10 років), начальникові реакторного цеху №2 Олексію Коваленку (3роки), інспектору Держатомнагляду Юрію Лаушкіну (2 роки) та начальнику зміни станції Борису Рогожкіну (5 років). Кримінальні справи проти начальника зміни четвертого енергоблока Олександра Акімова та старшого інженера з управління реактором Леоніда Топтунова закрили у зв’язку з їхньою смертю при виконанні обов’язків.
20 липня головна всесоюзна газета «Правда» видала цю інформацію багатомільйонному народу СРСР: аварія, мовляв, сталася через купу помилок і грубих порушень правил роботи реакторних установок, через неналежний контроль і недостатні заходи безпеки, тож винні у всьому атомники.
Промовистий факт: технічними експертами на чорнобильському суді були представники або головного конструктора РВПК, або наукового керівника проекту РВПК академіка Анатолія Александрова, який тоді очолював академію наук СРСР. Жодного проектанта до відповідальності так і не притягнули! Однак, що було дивно, невдовзі після цього по всьому СРСР почали модернізувати стрижні управління РВПК. Цікаво чому?
За книгою Міхаліциної К., Дворницького С. «Реактори не вибухають. Коротка історія Чорнобильської катастрофи».
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України