Відомо, що Володимир Галактіонович був не тільки турботливим батьком, але й дуже гарним дідусем. Він мав лише єдину онуку, але саме вона окрасила останні роки його життя. Молодша донька письменника Наталя подарувала Короленкові радість стати дідусем. З особливою любов’ю описує свою онуку Софійку письменник. Погортаємо ці сторінки, які Володимир Галактіонович писав саме в зимовий період. В листі від 1 лютого 1917 року читаємо: «У нас все благополучно. Головна персона, звичайно, Соня….Декілька днів гуляла по вулицям навіть при 12 морозу. Зараз припинили: морози у нас в січні стали сильнішими /буває нище 20/, а у неї проявилися легкі ознаки нежитю. Нежить пройшла, але морози не слабнуть. Підождемо». В листі до зятя К. Ляховича відмічає: «Сонечка підростає. Гуляє кожного дня, навіть у вологу погоду…На наших вулицях Соня стала вже популярна майже як Карко (пес Короленка) серед сусідських дітей та нянь. Ходить в своїй шубці, яка надає їй вид тумбочки, і гумових калошах, а коли погода потеплішає – в ескімоському костюмчику…Гуляє кожного дня, хоча вже тиждень у нас зима: сніг. Гуляє залюбки та не охоче йде додому. В листі В. Короленка до зятя К. Ляховича від 14 грудня 1916 року читаємо: «Ми з Сонею сідаємо писати Вам листа. Ми, як завжди вже займаємося своїми справами. Соня вже все своє виконала: одяглася, поїла: вранці яйце, вдень кашку. Після сніданку вона зазвичай підходить до мого столу, де я вже працюю, і намагається прийняти участь в писанні. «Напишемо татусеві», – говорю я їй. Вона радісно киває головою і бере перо». Сумісні прогулянки приносили величезне задоволення і дідусеві і онучці. Письменник говорив: «Сам не розумію, як таке маленьке створіння можна любити такою великою любов’ю, як моя». Полтавці часто бачили в міському саду щасливого дідуся з маленькою онукою на руках. Душевно описав у своїх спогадах про зустріч з В. Короленком та його онукою знайомий письменника В. Оголевець: «Останній раз я бачив Володимира Галактіоновича влітку 1921 року. Я йшов по Мало-Садовій вулиці, на якій мешкав письменник. Згодом я побачив знайому фігуру. Володимир Галактіонович був без капелюха. Його волосся значно поріділо та посивіло. Але в очах світилася доброта, а я бачив, як завжди, привітливий вираз обличчя. Він вів за руку свою маленьку онуку…З ніжністю у погляді Володимир Галактіонович кинув очима на онуку і невдовзі зник за рогом». Дійсно, для Короленка онучка Софійка було надзвичайною радістю в його останні важкі роки.
План роботи
Шукайте нас у соцмережах
Закони України