Коли в українські степи приходила рання весна, в селах починали готуватися в далеку дорогу чумаки. І ось вже виїжджали величезні вози, які називали мажами, в неблизьку подорож. Отаман оглядав своїх побратимів. Збиралися найсміливіші, найдужчі, найвитриваліші… Їх палить сонце, періщать дощі, продувають вітри, а вони повільно просуваються степами. Можуть і розбійники підстерегти, щоб пограбувати. Чумаки все витримають, щоб довезти дорогоцінну сіль білою валкою з Криму чи Карпат до рідного села. Часом заходили вони й на Дон за рибою. Бували й в європейських містах, де скуповували необхідний крам. Небезпечне це було ремесло, не всі повертались додому. Тому зважувались на нього чоловіки з козацьким духом. Чумак – це й торговець, і козак, і селянин. Існував цей торговельно-візницький промисел українців від ХV й до середини ХІХ століття.

На інтерактивний захід «Як чумаки по сіль їздили» до бібліотеки-філії №10 ЦБ ПМТГ завітали учні 4-х класів ЗОШ №19. З чумацьким ремеслом ознайомила школярів науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею ім. В.Кричевського Олеся Васецька. Весело й цікаво пройшли конкурси: потрібно було «навантажити віз товаром», за допомогою вудки та магнітних карток, а «розбійники» викрадали в «чумаків» цей товар. Хто найшвидше розгадав головоломку «Чумацтво» став «отаманом» та «кашоваром». Діти вчились «управляти» волами, збирали командами на швидкість чумака в дорогу…

Завершив захід майстер-клас «Рибка з солоного тіста».