150-річчю від дня народження Лесі Українки присвячується проєкт-фотореконструкція «Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами»

18.02.21, 14:19

Їх трагічна, безмежно сумна, але й водночас духовно висока історія кохання, історія дружби однодумців розпочалася 1897 року в Криму. Він – стриманий, скромний молодий чоловік 27 років – Сергій Мержинський. Вона – на рік від нього молодша, тендітна, худенька, сором’язлива, схожа на зовсім юну дівчину – Лариса Косач. Багато в чому різні: геніальна жінка, талановита поетеса, й інтелігентний, сповнений благородних поривань син армійського офіцера, сподобалися один одному

Протягом 1897-1901 років молоді люди зустрічалася у Криму, Гадячі, Києві. Кілька разів бачилися в Мінську... Але зустрічі ті були короткі і обривалися, як нескінчена розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самотині, в кімнатці, де поруч – його подарунки: томик Гете німецькою мовою, "Сікстинська мадонна" Рафаеля, 4-томник поезій Гейне... «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе».

У грудні 1900 року Леся дізналася, що жити Сергієві залишилося лічені тижні (туберкульоз легенів прогресував). До того ж Мержинський був цілком самотній... І вона, чудово знаючи, що таке біль і страждання, бо перенесла кілька важких операцій на кістках та суглобах рук і ніг, не вагалась ані секунди:

«Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте»!

Всупереч волі матері, яка не схвалювала стосунки дочки з революціонером, Леся вирушила до Білорусії, де оселилася у тіток Сергія і не відходила від коханого чоловіка ні на хвилину. А ночами у відчаї писала своїм близьким: «Життя моє тут трагічне. Я повинна бути самою спокійною серед всіх, хоча я менше за все маю ілюзії, а тому й надії… Мій друг каже, як ми поїдемо за кордон, до Швейцарії, як буде чудово зустріти там весну. А я весни боюся, так боюся, як… Того, чого не можу назвати ».

В одну з найтяжчих ночей, не відходячи від хворого Сергія, Леся Україн­ка написала драму «Одержима». На основі біблейського сюжету вона змалювала трагічну любов Міріам до Месії. «Я її в таку ніч писала, після якої, певне, буду ­довго жити, коли вже тоді жива зосталась. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: я з того створила драму».

Сергій Мержинський помер 3 березня 1901 року на руках у Лесі. Ця феноменальна жінка не тільки не зламалася – вона переплавила своє безмежне Горе у вогні творчої фантазії, яка допомогла їй створити в майбутньому головні літературні шедеври.

З листа Лесі Українки до Сергія Мержинського: «Я так боюся жити! Візьми, візьми мене з собою, ми підемо тихо посеред цілого лісу мрій і згубимось обоє помалу, вдалині. А на тім місці, де ми були в житті, нехай троянди в’януть, в’януть і пахнуть, як твої любі листи, мій друже…

Крізь темряву у простір я простягаю руки до тебе: візьми, візьми мене з собою, се буде мій рятунок. О, рятуй мене, любий!

І нехай в’януть білі й рожеві, червоні й блакитні троянди».

До 150-ї річниці від дня народження Лесі Українки було здійснено спробу фото та відео реконструкції історії кохання видатної письменниці.

У ролях:

Сергій Мержинський – Ігор Фендер,

Леся Українка – Євгенія Хашева,

Фото – Людмила Вітенко

Режисер-постановник – Інна Керусова

Проєкт створений спільно з ГО «Аматорський театр «Малафея»